З чого сповідатися не треба?

У цій статті ви дізнаєтесь, що не є гріхом і з чого сповідатись НЕ ТРЕБА!

Не сповідаємось з того, чого не робили. Хоча це виглядає очевидним, часто на сповіді люди кажуть: нікого не вбив, нікого не скривдив, більше гріхів не пам’ятаю. Якщо ми чогось не зробили, то і не варто про це говорити, хвалитись тим, що вдалось уникнути якогось гріха.
Не сповідаємось із чужих гріхів. Дуже часто на сповіді розповідають про якісь гріхи, слабкості, проступки своїх рідних, друзів, знайомих. Якщо це контекст твого гріха, то звісно можна назвати обставини, але дуже часто йдеться якраз не про контекст, а про те, щоб оповісти про погані вчинки інших людей. З чужих гріхів – не сповідаємось.
Не сповідаємось з емоцій. Чітко слід відрізняти емоцій від вчинків, які виникають із цих емоцій. Якщо хтось тебе нервує, то не сповідайся з того, що він тебе нервує. Якщо хтось тебе злить, виводить з себе – з цього сповідатись не потрібно. Якщо ж через те, що хтось тебе злить, ти йдеш і підпалюєш його стодолу – то, звісно, це гріх, з якого слід сповідатися. Або ж через неприязнь ідеш і осуджуєш когось чи очорнюєш – чиниш гріх. Не сповідаємось з емоцій! Якщо тебе нервує твоя, до прикладу, теща, то це не означає, що мусиш до кінця життя сповідатись з того, що злишся на неї. Старайся її любити, допомагати, шанувати – і все. Іноді кажуть: але ж я відчуваю злість! Відчувай! Зі злості, як і з радості, не сповідаємось! Емоції не є предметом гріха.
Не сповідаємось зі спокус. Спокуси не є гріхом. Лише піддавання спокусам є гріхом. Якщо була спокуса об’їстися, але її вдалося уникнути, то сповідатись не треба. Те ж саме стосується спокус нечистоти, із них не сповідаємось: якщо були нечисті думки, але їм вдалось дати відсіч, то сповідатись нема з чого! Спокуси не є гріхом, лише конкретні вчинки і піддавання спокусам є гріхами.
Не сповідаємось із складних життєвих ситуацій. Часто сповіді є нагодою для багатьох розповісти про свою складну життєву ситуацію. Але сповідь не є для цього. Не варто сповідатись з того, що щось не так у подружжі чи у праці, з утрати і так далі. Це не гріхи – це життєві ситуації.
Не сповідаємось із розсіяння на молитві. У вісімдесяти відсотках на сповіді люди сповідаються з того, що були розсіяні на молитві. Але це, подібно до емоції і спокуси, не є гріхом. Якщо ти прийшов до храму молитися, але раптом у твоїх думках з’явилась котлета або думка про завтрашній іспит, то це не є гріхом. Інша справа, якщо ти стоїш і думаєш, що “так, треба би було молитись, але подумаю про котлети” – це вже не розсіяння, а свідомий вибір. Молитва – це не конкурс краси чи концентрації. Був неуважним – повертайся і молись.
Не сповідаємось з того, що не були на Літургії в неділю, якщо були хворі або не мали фізичної можливості бути. “Не був у неділю на Літургії, був хворий, не міг встати, але краще це скажу на сповіді”. Ні, не треба! Якщо був хворий – ну то не міг. Або ж якщо МУСИВ працювати (хоча то є завжди запитання), ну не зміг бути на Літургії, то не сповідайся з цього. Особливо з текстом: “Я знаю, що це не гріх, але краще це назву”.
Не сповідаємось із гріхів, які вже визнали на сповіді. Часто люди сповідаються з одного і того ж гріха впродовж кількох сповідей, бо відчувають якусь провину. Але ж це неправильно. Якщо ти прийшов до сповіді, визнав гріх – Бог прийняв його і все, все, забув! Бог не пам’ятає нам гріхів! Висповідані гріхи – прощені.

Найчастіше ми потребуємо духовного проводу, поради, підтримки, тому нам слід звернутись із таким проханням. Сповідь не є місцем порадні. Для цього є вдосталь інших місць та нагод. Сповідь – від гріхів, щоби визнати їх і отримати прощення.