З НАМИ БОГ!

Останній тиждень в Україні видався буремним. Відмова влади від підписання Асоціації з ЄС стала поштовхом до протестів проти самої влади з вимогою її відставки та позачергових виборів президента і парламенту. І, як ніколи до тепер, ці протести зробили зріз українського суспільства – виставивши на показ усе те, що ми стараємося в щоденному житті не зауважувати.

Беззаконня, безвідповідальність, брехня і лицемірство – це тільки вершечок айсбергу повністю гнилої радянської системи українського суспільства. Особливо це ясно стало після кривавого розгону мирних дітей на Майдані Незалежності, яке влада провела з небаченою від 1991 року жорстокістю. Саме ця дикунська жорстокість, а я би відважився сказати, навіть сатанинська, сколихнула усю здорову частину українського соціуму. Жах, обурення, гнів. В ХХІ столітті в самому центрі європейського континенту, як в часи нападів орд Бату-хана, люди шукали захисту в церквах, від кривавих ворогів.

Застосовуючи криваву силу проти мирних дітей, які нічим нікому не загрожували, влада показала свою абсолютну безбожність. Адже вона повністю залишилася глухою на заклики усіх основних конфесій України не застосовувати силу проти мирних маніфестантів. Знахабніла від почуття власної безнаказаності влада цілковито віддалася у руки власної безвідповідальності.

Але тут слід визнати перед власною совістю: не тільки злочинна безвідповідальність влади є причиною цього, але й наша колективна злочинна безвідповідальність, як суспільства. Адже тайна антихриста – тайна беззаконня (див. 2 Сол. 2, 3-10) діє в нашому суспільстві, з негласної згоди практично усіх, не від вчора. Проте, з іншого боку, не може не тішити те, що українське суспільство відмовилося миритися з беззаконням влади – воно повстало проти цього.

Так, зараз багато емоційного запалу, багато що залишається керованим почуттями, але добра частина суспільства показала, що вона здатна і хоче брати відповідальність за власну долю, долю своїх сімей, долю своєї країни у власні руки. Але навіть в цьому емоційному запалі, суспільству вистачає розуму і внутрішнього відчуття не тільки не піддаватися на заклики боротися проти беззаконня, таким же ж беззаконням. Адже, піддавшись на спокусу і ставши на шлях беззаконня, суспільство би уподібнилося до злочинної влади, яку прагне скинути. І власне до цього заохотив Архиєпископ-емерит Блаженніший Любомир кардинал Гузар усе суспільство з київського майдану, закликаючи народ чинити добро.

У свою чергу Глава УГКЦ нагадав християнам, що їхня боротьба не є проти тіла і крові, а проти зла, проти якого дієвим є всеперемагаючий меч слова Божого: «Сьогодні, як ніколи, нашому народові потрібна мудрість і сила не насилля, але Божої істини; сила не меча чи зброї, але Божого слова; сила не зла, яким хочеться відповісти на зло, але сила Божа, що походить від Його слова. Тільки така сила є тою, яка звільняє».

Саме знаходження суспільства в рамках природнього морального закону і є необхідною умовою успіху його боротьби за встановлення справедливості. При цьому не слід забувати, що як суспільство, так і кожна окрема особа має повне право на законну самооборону перед нападником , яка не йде за вбивством нападника, але тільки за захистом себе і тих, хто цього захисту потребує (див. Катехизм Католицької Церкви 2263-2267).

У цьому всьому Львів став дійсно реальним прикладом відповідального протесту, відповідальної самооборони суспільства перед беззаконною владою. Що більше, саме Львів, Львівський євромайдан першим простяг свої руки в молитві, зробивши її офіційною частиною свого протесту.

У тій ситуації, яка склалася в Україні три українські конфесії УГКЦ, РКЦ та УПЦ КП, проявили велику зрілість, не залишившись тільки на декларативному засудження злочинів правлячого режиму. Адже саме в Михайлівському соборі Києва (УПЦ КП) знайшли прихисток побиті на Майдані діти перед кровожерним «Беркутом». В умовах, коли було невідомо, як українське суспільство відреагує на кривавий розгін Майдану, це був дійсно геройський вчинок.

Також і Римо-Католицька Церква відкрила на цілодобове користування костел св. Олександра, неподалік київського майдану.

Дещо більше заангажованість на стороні народу проявила УГКЦ. Одразу після розгону київського майдану, львівський клир проголосив колишній костел оо. Єзуїтів, тепер гарнізонний храм свв. Петра і Павла територією захисту і перепочинку львівських мітингувальників. У Києві при Патріаршому соборі Христового Воскресіння відкрито центр допомоги учасникам Майдану. Що більше, Блаженніший Святослав закликав усі церковні установи УГКЦ допомагати протестувальникам: «Я закликаю усі наші парафії, усі наші монастирі відкрити двері для потребуючих: голодного – нагодувати, подорожнього – у дім прийняти. Вчинити всі діла, необхідні для того, щоб виявити милосердя в тих часах для потребуючих. Нехай Всемилостивий Господь поблагословить наш народ на кращу долю». Свій заклик він незабаром підкріпив закликом до безперервної молитви та допомоги.

Ще перед цим серед вірних УГКЦ стихійно, за подувом Духа Божого, почали виникати групи безперервної молитви. Одними з перших, хто організовано почав втілювати молитовну підтримку для всіх, хто бере участь у мирних акціях й активно маніфестує свою громадянську позицію, стало Товариство Українських Студентів-Католиків “Обнова”, а також Львівська Духовна семінарія. Доречно би було згадати, що семінарії УГКЦ з’єдналися і фізично з київським майданом. Ще до офіційного заклику Блаженнішого, в Тернополі оо. Францисканці продуктами почали допомагати Майдану.

І дійсно це, що відбувається в Україні зараз – це великий дар Божий. Знаком цього є не тільки солідарність Католицьких Церков з протестувальниками, миролюбивість самих протестувальників, але й і те, що усе почалося 21 листопада – на свято Архистратига Михаїла, Переможця Сатани. Не є випадковістю і те, що кілька днів після цього, 25 листопада Блаженніший Святослав у співслужінні практично усіх наших Владик відправив Божественну Літургію на головному вівтарі базиліки св. Петра в Римі. Не є випадковість і те, що після кровавої бійні на майдані, майдан, як фенікс, відродився між соборами св. Софії та Михайлівським.

З нами Бог! Тож не зрадьмо Його і свій народ! Станьмо в оборону своїх Богом даних прав – хто на Майдані, хто в духовній борні. З нами Бог! Тому не потрібно боятися і жахатися! Адже хто як Бог! Йому немає рівного – Він Сотворитель і Цар усього, в Його руці долі народів. Довірмося Йому, але й робімо те, що зараз найпотрібніше – вийти на Майдан і стати в молитві. Солідаризуймося! Бог і Його Свята Церква уже солідарні з нами!

о.Орест-Дмитро Вільчинський