Загальна аудієнція Папи Франциска 11 вересня 2013 (повний текст)

Дорогі брати і сестри, доброго дня!

Сьогодні ми відновлюємо катехези про Церкву в цей “Рік віри”. Серед образів, які II Ватиканський Собор обрав для того, щоб допомогти нам краще зрозуміти природу Церкви, є образ “матері”: Церква – наша матір у вірі, у надприродньому житті (пор. Догм. конст. Lumen gentium, 6.14.15.41.42). Це один із образів, які найчастіше використовували Отці Церкви в перші століття, і я думаю, що він може бути корисним і для нас. І для мене це найпрекрасніший образ Церкви: Церква – Матір. У якому ж сенсі і яким чином Церква є матір’ю? Почнемо з людської реальності материнства: що робить мама?
1. Насамперед мама народжує до життя, носить у своєму лоні дев’ять місяців своє дитя, і потім відкриває його до життя, народжуючи його. Точно так само і Церква: вона народжує нас у вірі, за допомогою Святого Духа, Який запліднює її, як Діву Марію. Церква і Діва Марія обидві є мамами, і те, що можна сказати про Церкву, можна також сказати про Богородицю, а те, що можна сказати про Богородицю, можна також сказати про Церкву. Звичайно, віра – це справа особиста: «Я вірую», я особисто відповідаю Богу, Який дає мені пізнати Його і бажає вступити в дружбу зі мною (пор. енцикліка Lumen fidei, п. 39). Але віру ми приймаємо від інших, в сім’ї, у спільноті, яка вчить нас говорити «я вірую», «ми віруємо». Християн не є самотнім островом! Ми не стаємо християнами в лабораторії, ми не стаємо християнами самі по собі і своїми силами: віра – це дар Божий, який дається нам у Церкві і через Церкву. І Церква дарує нам життя віри в Хрещенні: саме в цьому Таїнстві вона дає нам народитися як дітям Божим, дарує нам Боже життя, народжує нас, як мати. Якщо підете в Баптистерій базиліки св. Івана на Латерані, в катедральну базиліку Папи, то там, всередині неї, є напис латиною, який говорить приблизно таке: “Тут народжується люд Божого роду, запліднений в водах, плідних Святим Духом; Матір Церква народжує своїх дітей у цих водах”. Прекрасно, правда? І це допомагає нам зрозуміти важливу річ: наша участь в Церкві є фактом не зовнішнім, формальним; вона виражається не в тому, щоб заповнити бланк, який нам дають, і потім… ні, ні: не в тому! Це участь внутрішня і жива; до Церкви неможливо належати так, як належать до якогось суспільства, до партії чи до будь-якої іншої організації. Наш зв’язок з Церквою є життєвим, подібним до того, який кожна людина має зі своєю мамою, тому що “Церква є воістину матір’ю християн” (De moribus Ecclesiae, I,30,62 -63: PL 32,1336). Запитаймо тепер себе: а як я бачу Церкву? Чи вдячний я моїм батькам, які дали мені життя, чи вдячний я Церкві, яка народила мене у вірі через Хрещення? А скільки християн пам’ятають дату свого хрещення? Я хотів би запитати: хто з вас – але нехай кожен відповість у своєму серці – хто з вас пам’ятає дату свого хрещення? Кілька рук піднялося… Але подивіться, скільки не пам’ятає! Вони думають: “Здається, це було на Великдень, чи на Різдво, чи ще колись…”. Але ж дата хрещення – це дата нашого народження в Церкві, дата, коли мати-Церква народила нас. Це прекрасно… І тепер, – домашнє завдання: коли ви сьогодні повернетеся додому, згадайте дату вашого хрещення. Це ж прекрасний день, щоб святкувати його, щоб дякувати Господу за цей дар. Ви зробите це? [натовп відповідає: “Так”] Таке завдання, домашнє завдання. Зробіть його… Чи любимо ми Церкву так, як люблять маму, вміючи зрозуміти її недоліки? У всіх мам є недоліки, у всіх нас вони є. Але коли говорять про недоліки мами, ми їх прикриваємо, бо любимо її… І у Церкви є свої недоліки. Чи любимо ми її так, як маму? Чи допомагаємо ми їй стати прекраснішою, достовірнішою, більш відповідною волі Господа? Ці питання я залишаю вам для роздумів. Але не забувайте про завдання, добре? Згадати дату свого хрещення, щоб носити її в серці і святкувати цей день.

2. Мама не обмежується тим, що дає життя, але з великою турботою допомагає своїм дітям рости, дає їм молоко, годує їх, вчить життя, супроводжує їх завжди своєю увагою, прихильністю, любов’ю, навіть коли вони стають дорослими. І у всьому цьому вона вміє також виправити, пробачити, зрозуміти, вміє бути поруч у хворобі, в стражданні. Одним словом, хороша мама допомагає дітям вийти в світ, не залишатись з усіма зручностями під материнським крильцем, як виводок курчат сидить під крилами квочки. Церква, як добра мати, робить те ж саме: вона супроводжує наше зростання, передаючи Слово Боже, яке є світлом, що вказує нам шлях християнського життя; уділяючи Таїнства. Вона живить нас Євхаристією, несе нам Боже прощення через Таїнство Покаяння, підтримує нас у хворобі помазання хворих. Церква супроводжує нас протягом усього нашого життя віри, всього нашого християнського життя. Можемо ще запитати себе: які стосунки у мене з Церквою? Чи я сприймаю її як матір, яка допомагає мені рости як християнину? Чи беру я участь в житті Церкви, чи відчуваю я себе її частиною? Чи мої відносини з нею є формальні чи живі?

3. І третє: у перші століття Церкви всім було зрозуміло: Церква, будучи матір’ю християн, “народжуючи” християн, в той же час сама “народжується” від них. Церква не є чимось окремим від нас самих, але її потрібно розглядати як спільність віруючих, як сукупність нас, християн: я, ти, всі ми є частиною Церкви. Св. Єєронім писав: «Церква Христова є не що інше, як душі віруючих у Христа» (Tract. Ps 86: PL 26,1084). Тому материнством Церкви живемо ми всі, пастирі і вірні. Іноді мені доводиться чути: “Я вірю в Бога, але не Церкві”. “Я чув, що Церква говорить… – Але хто, коли так сказав? – Священики кажуть…”. Ну, священики – це одна справа… але Церква – це не тільки священики: Церква – це всі ми. І якщо ти кажеш, що віриш у Бога і не віриш Церкві, значить, ти не віриш самому собі, і це протиріччя. Церква – це ми всі! Всі: від он того нещодавно хрещеного немовляти до єпископів, до Папи. Всі ми є Церквою, і ми всі рівні в очах Бога. Всі! І всі ми покликані співпрацювати в народженні до віри нових християн, всі ми покликані бути вчителями у вірі, звіщати Євангеліє. Нехай кожен з нас запитає себе: що я роблю для того, щоб інші могли розділити мою християнську віру? Чи я плідний у моїй вірі, чи замкнутий? Коли я повторюю, що люблю Церкву, не замкнену в своїй огорожі, але здатну вийти, рухатися, навіть ризикуючи чимось, щоб нести Христа всім, я маю на увазі всіх, – мене, тебе, кожного християнина! Я маю на увазі всіх. Ми всі повинні брати участь у материнстві Церкви, щоб світло Христове досягло найвіддаленіших країв землі. І хай живе Свята Мати Церква! Всі разом: Хай живе Свята Мати Церква!

Джерело: http://popefrancis.org.ua