“Закон любові – парадигма Христового священника”, – префект Дикастерії духовенства
Вже майже два роки своє служіння Префекта Дикастерії у справах духовенства здійснює кардинал Лазар Ю Хун Сік, який дав інтерв’ю часопису L’Osservatore Romano. У ньому журналіст, зокрема, зауважив, що очільник Дикастерії Апостольського Престолу дивовижним чином поєднує сильний заряд емпатії, підкріплений типовою східною добротою з твердою позицією прийняття рішень.
Знайомство з християнською вірою та вступ до Духовної семінарії
На початку розмови Префект Дикастерії у справах духовенства розповів про початок свого нового життя у християнській вірі після Хрещення, яке він прийняв у віці 16 років. Це сталося, коли він навчався у католицькій школі. «Моя родина не була віруючою, і я майже нічого не знав про християнство. Але мене записали до католицької школи просто тому, що католицькі школи були одними з кращих», – поділився кардинал Лазар. Саме шкільні лекції з релігії були ключовими для його життя. Він також згадав про свою зустріч із черницями, які познайомили його з християнською вірою. «Але перш за все вони піклувалися про мене як про особистість, як про ще молоду особистість, яка все ще трохи розгублена і шукає шлях у житті. І вони чинили це з такою розсудливістю і такою великою любов’ю. Саме вони показали мені шлях до семінарії невдовзі після мого Хрещення у 1966 році. Вони побачили моє покликання ще до того, як його відкрив я», – пригадав Префект Дикастерії у справах духовенства. До сьогодні він відчуває до черниць велику прихильність та вдячність.
Пригадуючи роки навчання в Духовній семінарії, він зазначив, що цей досвід був хвилюючим, адже в той час вдалося розширити свій кругозір та здобути багато друзів. «Я думаю, що саме через красу мого досвіду я згодом чувся щасливим бути ректором семінарії, а тепер мати справу з формацією священиків з усього світу», – підсумував кардинал Лазар.
Переплетення історії життя з історією власної країни.
Префект Дикастерії у справах духовенства поділився тим, що його історія життя є певною мірою парадигмою поширення католицизму в Кореї. «Як підкреслив Папа Франциск, коли прибув до Кореї в серпні 2014 року, християнська віра не була встановлена через місіонерів з-за кордону, а має туземне коріння, це плід розуму і серця корейського народу, спраглого до інтелектуальної допитливості та пошуку правди. Такою ж є і моя історія», – сказав кардинал Лазар. Надихнувшись прикладом першого корейського священика Ендрю Кіма Таеґона, який прийняв мученицьку смерть, він відзначив, що історія цього мученика є прикладом справжнього християнського життя. «Він віддав своє життя за Євангеліє і за Церкву, і я завжди вважав його прикладом успішного життя. З цієї причини всім Папам, з якими я мав нагоду зустрітися, я повторював, присвоюючи його слова: “Я готовий віддати своє життя за Церкву”», – наголосив Префект Дикастерії у справах духовенства.
Повернення до Євангелія
«Як ви опинилися на цьому становищі?» – запитав журналіст у кардинала Лазаря. У відповідь, пригадуючи про етапи свого життя, він наголосив на істотному елементі – зустріч з Божим словом. «Одного дня я зустрів священика-фоколярина, який по-іншому ввів мене у Боже слово, не так, як я звик. До того часу я дивився на Євангелія в його красі, в його моралі, але здалеку, не як на втілене в конкретику мого дня. Він розповів мені, як Євангеліє навчило його приймати без упередження навіть тих, хто вперто виступав проти тебе. Я зрозумів, що Боже слово треба не читати, а жити ним. Для мене це була справжня зустріч з Ісусом, яка кардинально змінила моє життя», – розповів Префект Дикастерії у справах духовенства. За його словами, жити як християнин – це ніщо інше як жити Євангелієм. У цьому контексті він відзначив навчання Папи Франциска, який закликає повернутися до Євангелія. А тому радить усім, хто цікавиться та хоче зрозуміти сьогоднішнього Папу, читати Євангеліє. «Коли Папа Франциск проповідує, він завжди показує, що якщо ми вкладаємо любов, якої нас навчає Ісус, у маленькі речі повсякденного життя, то ці речі стають великими, тому що любов породжує любов, руйнує нашу самотність, породжує добрі взаємини та перетворює наше життя, роблячи його добрим», – зауважив кардинал Лазар.
Закон любові через життя у Любові
Наступне запитання стосувалося того, ким сьогодні є католицький священник у світі. Префект Дикастерії у справах духовенства сказав, що це важко описати, адже процес інкультурації католицизму на п’яти континентах є глибоким, і ця особливість часто визначає дуже різні контури від країни до країни. Однак йдеться про сакраментальність священнослужіння, яке позначає ідею Христового священника. «Коли я говорю про сакраментальність, я не маю на увазі винятковий статус, а радше втілення закону Любові в житті того, хто покликаний до Христа. Парадигмою доброго священика – де б він не був у світі, щоб жити і працювати – є закон Любові, який перевершує будь-які інші моральні чи канонічні норми. Священик покликаний орієнтуватися на любов, і він може зробити це ефективно лише тоді, коли сам живе в любові», – підкреслив кардинал Лазар. За його словами, любов не є пошуком досконалості, яка сповільнена людськими обмеженнями, а милосердним прийняття цих обмежень. «Жити Євангелієм – це не про укладення морального законодавства, а про чинення інших щасливими, поставивши їх у контакт із безмежною та милосердною любов’ю Бога», – підсумував він.
Складові життя священника
Торкаючись обставин здійснення священичого служіння у різних країнах світу, зокрема тих, які стосуються контексту секуляризму чи дехристиянізації, Префект Дикастерії у справах духовенства зазначив, що загальною для всіх парадигмою має бути закон любові. Крім того, центральне значення займає Боже слово. «Не тільки тому, що Слово відкриває серце, але тому, що якщо Слово не поміщено в центрі, то переважає культура, людина залишається поглиненою культурами, які її оточують. А відтак – молитва. Священик, який не молиться постійно, зсихає», – зауважив кардинал Лазар. Це спостереження випливає з його досвіду. «Я не міг би робити те, що я роблю, і бути тим, ким я є, якби не починав кожен день з молитовної прогулянки садами Ватикану до Лурдської Богоматері», – поділився він.
Інший вагомий елемент, який стосується священників – це спільнотне життя, адже священник, який живе на самоті або прагне самоти, не є добре сформованим. «Я добре знаю, що спільнотне життя часто буває важким, сповненим перешкод і взаємних непорозумінь. Але саме ці труднощі кують характер доброго священика в сенсі здатності приймати, бути терпеливим, смиренним, бути відкритим і розуміти багато іншого, що пропонує світ. Відтак спільнотне життя має бути відкритим до світу. Священик повинен мати добрі та інтенсивні стосунки з мирянами, з родинами. Щоб не втратити вимір реальності. Це справжня протиотрута від неминучої небезпеки, якою є відчуття самодостатності», – підкреслив Префект Дикастерії у справах духовенства.
Посередництво через посвяту
Співрозмовники також торкнулися питання онтологічної вищості священнослужителя. «Безумовно, правдою є те, що в Божих очах і я, і ви є однаковими, що таїнством, яке надає цю особливість є хрещення у Христі. Але я також думаю, що в такій релігії, як наша, що ґрунтується на «посередництві» Боголюдини, постать священика є аналогічною постаті служителя, який є посередником між небом і землею. Того, чия робота – відчиняти двері. Це те, що нам говорить Ісус: віддаю себе за них у посвяту, щоб і вони були освячені для інших», – сказав кардинал Лазар. З іншого боку, служіння священника обґрунтовується сильною мирянською Церквою. За його словами, священик повинен завжди пам’ятати, що рукоположене священство існує настільки, наскільки існує загальне священство; а не навпаки.
Залучення жінок в життя Церкви
Інше питання стосувалося того, чи необхідно переглянути роль жінки у Церкві. «Кожен, хто відроджений Святим Духом і, занурений у життя Христа, тепер став Його учнем, повинен відчути те сопричастя, яке походить від того, що він став новим створінням: немає ні юдея, ні грека, ні вільного, ні раба, говорить апостол Павло. Так що ні чоловік, ні жінка», – відповів Префект Дикастерії у справах духовенства. На його думку, існує тенденція створювати враження шовіністичного всесвіту, але завдяки богословським та душпастирським діям на цю тему, а також рішенням, які приймає Папа Франциск, ми рухаємося по добрій дорозі. «Ми маємо знайти добрі та дійсні шляхи подолання деяких канонічних аспектів щодо ролі урядування та відповідальності, й, перш за все, щодо подолання нашого душпастирського опору, коли йдеться про нормальне залучення жінок до життя Церкви», – підсумував кардинал Лазар.
Визвольне почуття свободи
Останнє питання стосувалось цінності досвіду служіння у Кореї в управлінні Дикастерією у справах духовенства. «Є один момент, який дуже близький моєму серцю. Поширенню католицизму в Кореї сприяли вимоги свободи, які передбачалися в суспільстві та культурі, обрамлених жорсткою соціальною стратифікацією. Суспільство тут дуже ієрархічне і характеризується виключною класовістю. Почуття братерства, властиве християнству, мало визвольний ефект у цьому контексті, яке було прийняте значною частиною населення. Це також пояснює, чому корейська церква має хороших послідовників серед молоді: молодь любить свободу», – поділився префект Дикастерії у справах духовенства.
На його думку, на Заході Церква сприймається як нормативна інституція, яка є певною мірою консервативною структурою. «Ось чому я вважаю, що нове душпастирство, до якого нас запрошує Папа Франциск, мало б відновити це прагнення до свободи, радісно представляти Євангеліє як справжнє джерело правдивої свободи. Доброю новиною є не список дозволів і заборон, а воскреслий Ісус: порожня гробниця, яка сповіщає, що ми більше ніколи не помремо. Чи є більше щастя за це? Отже, повернення до Євангелія означає звіщати не що інше, як воскреслого Ісуса, що є також первістком нашого воскресіння», – сказав на завершення кардинал Лазар Ю Хун Сік.
About The Author
