«Записатися до Ісусової школи». Про Нову євангелізацію в рамках Кафедральної школи Луцької дієцезії РКЦ

22 листопада 2015 року в кафедральному храмі Святих Апостолів Петра і Павла було проведено першу в цьому навчальному році зустріч Луцької Кафедральної школи Відкритого Університету (UKSW), присвячену темі «Нова євангелізація». Лекції виголосили о. проф. д-р габ. Ян Пшибиловскі, професор польського Університету Кардинала Стефана Вишинського, та о. кан. Владислав Чайка, декан Рівненський.

Ведучий зустрічі та засновник Кафедральної школи д-р Казімєж Шалата заповів також теми наступних сесій, які передусім стосуватимуться Церкви, Її значення в житті людини та Її суспільного вчення, а також цінностей, яких шукають і на яких будують своє життя не лише християни, але й усі інші люди доброї волі.

Подорожуючи вперше Україною, о. проф. Ян Пшибиловскі поділився своїми враженнями, які прирівняв до відчуття так званої «першої любові», що залишає відбиток на усе подальше життя. «Це — дійсно прекрасна країна, і якщо цю красу можна якось видобути й показати, це можна зробити лише за допомогою Євангелія. Ця країна потребує Євангелія. Вона потребує правди.» На Пилатове запитання «що є правда?» Ісус не відповів. Не відповів словами, але дав відповідь усією своєю особою.

Людина ставить запитання, на які потім намагається знайти відповідь, формулює гіпотези, які підтверджує або спростовує. Людина мислить, тобто використовує свою здібність виявляння причинно-наслідкових зв’язків. Але це все ще не означає, що людина заволоділа правдою, що існує щось таке як «людська правда». Люди випрацювали так звані філософські істини — збір тверджень, які допомагають нам у тій чи іншій мірі збагнути сенс нашого життя, даючи відповідь на запитання: «звідкіля ми?» чи «куди прямуємо?». Остаточно ж немає іншої істини окрім тієї, що її об’явив Бог в Ісусі Христі, а Євангеліє — це засіб, дорога до пізнання цієї істини.

«На чому полягає прийняття Євангелія як правди?» — запитує доповідач і відразу ж дає відповідь: «На тому, щоб кожен, хто його прийме, у своєму щоденному житті послуговувався тими поняттями, тим способом мислення, які зачерпнув у Євангелії». Ми маємо записатися до Ісусової школи і говорити Його словами, як колись у давніх школах, де ефективним методом навчання було, щоб учні продовжували навмисне незавершені вчителем сентенції, аби краще їх засвоїти.

Порушуючи тему Нової євангелізації, Отець Професор наголосив передусім на одній, ключовій умові всього проголошення Євангелія. Перш ніж почати промовляти до інших людей, мовою Євангелія слід промовляти до себе самого. Спочатку самому треба навернутися до Господа, і лише тоді напоумлювати інших. Євангеліє має насамперед змінити моє життя, щоби згодом я зміг змінювати своє оточення з його допомогою. Так само, коли йдеться про суспільний лад і порядок у державі: спочатку мають змінитися люди, щоб кожен поруч із іншим почувався добре і хотів ставати ще кращим — тоді порядок неодмінно настане. Дивлячись однак, як багато ще в людях зависті, егоїзму і звичайної невдячності, тим більшу стверджуємо необхідність «терапії» Євангелієм.

Свого часу Папа св. Йоан Павло ІІ в енцикліці Redemptor hominis написав, що людина — дорогою Церкви. Дорога, тобто шлях, який неодмінно перевірить, наскільки ми — християни, засвоїли урок Євангелія і чи здатні подолати цей шлях до свого ж спасіння. Основ нашої віри ми вчимося зі Святого Письма, з Катехизису, з проповідей чи з і іншої корисної літератури, а от іспит з нашої віри складаємо в щоденному ставленні до людей.

Другий доповідач, о. кан. Владислав Чайка, представив історію свого вже 25-літнього пастирського служіння в парафіях у Рівному та Костополі, унаочнюючи її численними світлинами. У своїй доповіді Отець Канонік, порушуючи проблематику Нової євангелізації, задав питання про постановку правильного діагнозу ситуації: чому настільки змінилися люди, що Христос і Його Церква немовби поступилися іншим цінностям? Які недоліки в пастирській діяльності спричинили те, що храми, які після радянського спустошення здавалобся наповнюються, знову поступово порожніють у багатьох місцевостях?

Можливо, однією з відповідей було б явище раптовного запалу, який охопив людей після падіння атеїстичної системи і утворення вакууму віри і релігійного життя. Багато людей прийшли до Церкви під впливом емоціонального піднесення і ті, котрі зустріли живого Христа — залишилися, а ті, які шукали психічної рівноваги чи якоїсь там внутрішньої гармонії — продовжують і надалі це робити але вже деінде поза Церквою. Метою ж проповідування Євангелія колись, як і теперішньої Нової євангелізації, є розбудити людей з напівсну демагогій, ідеології егоїзму та споживацтва, до правдивого життя — до будування, до народжування і до свідчення.