Журналістка Ватиканського Радіо Світлана Духович: «У всі часи Ватиканське Радіо намагалось давати якісний матеріал й достовірну інформацію»

«Голос Папи в діалозі зі світом» ‒ під таким гаслом уже майже 90 років свою місію виконує «Радіо Ватикану», а його українська редакція нещодавно ввідсвяткувала 80 років від виходу своєї першої передачі. Одна з найстарших радіостанцій світу, яку спорудив винахідник радіо Ґульєльмо Марконі, упродовж своєї історії постійно трансформувалася, змінювала формати і засоби, щоб йти в ногу з часом і відповідати вченню Католицької Церкви про комунікацію. Чергова реорганізація відбулася два роки тому ‒ редакції Ватиканського Радіо влилися до нової інформаційної системи Святого Престолу «Vatican News». Про особливості роботи в умовах нової комунікаційної системи та власне розуміння якісної журналістики розповіла журналістка української редакції Ватиканського Радіо Світлана Духович.

Світлано, голос «Радіо Ватикану» відомий багатьом українцям ще з радянських часів, що для тебе сьогодні означає працювати на радіо, яке має таку славетну історію?

Я й досі постійно зустрічаю людей, які говорять: «Під час підпілля УГКЦ наша родина щонеділі збиралася в хаті навколо радіо, щоб слухати Службу Божу». Це допомагає мені зрозуміти, наскільки важливим було Ватиканське радіо для багатьох людей. І його вплив на українське суспільство ще варто б дослідити. Спілкуючись також зі своїми колегами старшого покоління та тими, хто був пов’язаний з діяльністю цього радіо, я дедалі більше відкриваю для себе, наскільки важливу місію воно виконувало. На проповідях і повчаннях, що звучали під час Святої Літургії та щоденних передач – а українська мова з’явилася в ефірі 14 грудня 1939 року – виховувалися цілі покоління мирян, майбутніх священиків, єпископів та богопосвячених осіб, дізнаючись також про діяльність Святішого Отця і життя Церкви в світі. До сьогодні кожної неділі з тієї самої каплиці Благовіщеня Ватиканське Радіо транслює Святу Літургію на коротких хвилях для тих, хто не має можливості піти до храму та користуватися новітніми технологіями. Як і в момент першого повідомлення Папи Пія ХІ, що прозвучало перед мікрофоном Ватиканського Радіо 12 лютого 1931 року, так і тепер основна мета усіх ватиканських ЗМІ – поширювати у світі Добру Новину та інформувати про діяльність Папи й Святого Престолу. Тому для мене працювати на цьому радіо означає робити свій внесок у продовження його історії і місії.

Після реорганізації 2015 року Ватиканське Радіо стало частиною нової інформаційної системи Святого Престолу – «Vatican News», як це відбувалося на практиці та чи суттєво вплинуло на роботу української редакції?

До переосмислення і реорганізації власної системи засобів комунікації Святий Престол спонукав стрімкий розвиток цифрових медіа, злиття різних медіа та їхня інтерактивність. Спочатку Папа Франциск 2015 року оприлюднив Апостольський лист «Актуальний комунікаційний контекст», в якому проголосив створення нової дикастерії Римської Курії – Секретаріату з питань комунікації, – яка об’єднала всі інституції, що займаються комунікацією: прес-центр (Sala Stampa), Ватиканське радіо, Ватиканський телевізійний центр (CTV), газету «L’Osservatore Romano», типографію, фото-службу, видавництво, тодішню Папську Раду суспільних комунікацій та інтернет-службу Ватикану.

Після злиття Радіо Ватикану та Ватиканського телевізійного центу створили мультимедійний центр, кожна мовна редакція якого готує аудіопередачі Ватиканського Радіо та редагує відповідну версію веб-порталу Vatican News, відтак і наша назва тепер «Радіо Ватикану – Vatican News».

Це не могло не вплинути на роботу української редакції. Крім випуску щоденної 20-хвилинної радіопередачі та трансляції недільної Служби Божої, ми займаємося також сайтом. Це і написання, оформлення і публікація новин, статей, інтерв’ю, фото- та відеоматеріалів, публікація подкатстів, радіопередач, ведення сторінки в соціальній мережі Facebook.

Діяльність працівників Ватиканського Радіо за останні роки в принципі дуже змінилася: ті хто вже давно працює на радіо, за короткий час повинні були здобути багато практичних навиків, пов’язаних з використанням цифрових медіа. Але, оскільки саме покликання журналіста полягає в тому, щоб бути відкритими на нове й невідоме, то в більшості це виходить дуже добре. Я захоплено спостерігаю, як одна з моїх колег, що має майже сорокарічний досвід праці на радіо, тепер з легкістю розміщує статтю, чи фотографії на нашій Facebook-сторінці. Важко сказати, чи збільшилось навантаження на працівників: у всі часи Ватиканське Радіо намагалось давати якісний матеріал й достовірну інформацію, що вимагає чималих зусиль, пов’язаних з перекладом і написанням матеріалів, аудіо записом… Колишня техніка була складнішою у використанні, а для написання проповіді чи статті на друкарській машині й без інтернету потрібно було набагато більше часу. Тепер вимагаються інші практичні навики, пов’язані з використанням нових технологій, які дуже швидко розвиваються і змінюються. Але про Ватиканське радіо можна сказати, що відповідаючи на вимоги часу, змінилася форма, засоби та способи вираження, але суть залишилася та сама.

Світлано, під час зустрічі з студентами факультету журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка ти наголошувала на важливості правди як підґрунтя якісної журналістики, і з цим, напевно, згодиться кожен теоретик і практик. Але, можливо, для ватиканських журналістів є ще й якісь спеціальні інструкції?

Ватиканських журналістів зобов’язують ті ж самі універсальні критерії функціонування якісної журналістики. Спеціальних інструкцій ми не маємо…

Для мене, як і, напевно, для багатьох моїх колег, окрім цих універсальних стандартів, натхненням є щорічні послання Папи до журналістів і всіх працівників медіа з нагоди Всесвітніх днів суспільних комунікацій. Кожне з цих послань присвячене окремій темі і дає відповіді на питання – і практичні, і трансцедентні, – які можуть виникати в журналістській діяльності відповідно до вимог часу. Наприклад, у 2014 році Папа Франциск наголошував, що працівники ЗМІ, або комунікатори, повинні сприяти справжній зустрічі між людьми. Тема послання звучала: «Від спільноти соціальних мереж до людської спільноти». Тут зазначається, що зацікавлення Церкви засобами масової інформації, а особливо інтернетом та соціальними мережами пов’язане із самою природою Церкви: вона є, насамперед, спільнотою, місцем, що сприяє зустрічі між людьми. Святіший Отець вказує на відповідальність і виховну роль комунікаторів у суспільстві. Він закликає журналістів, звертаючись, насамперед, до католицьких журналістів, не боятись бути активними користувачами соціальних мереж і сприяти налагодженню справжніх стосунків між людьми.

Послання за 2016 рік має подібну тему: «Комунікація і милосердя». Любов, за своєю природою, як зазначає Папа, і є комунікацією, бо вона запрошує відкриватися, а не ізолюватися. Важливим елементом комунікації є слухання. І це не моральний обов’язок, а складова самого комунікативного процесу: дослідники цього процесу зазначають, що для ефективності комунікації відправник певного повідомлення, що передається через певний канал (мова), повинен звертати увагу на зворотній зв’язок (англ. feedback) отримувача (співрозмовника), щоб зрозуміти, чи той інтерпретував його вихідне послання так, як цього бажалося. Відповідно до цього, відправник щось змінює у способі подачі свого повідомлення. Отже, якщо відсутнє слухання, не тільки, як фізичний процес, а як готовність сприймати повідомлення інших і відповідно корегувати свій спосіб спілкування, то комунікативний процес стає прямолінійним, тобто сприймає отримувача як дзеркало, що повинно тільки віддзеркалювати повідомлення.

Часто комунікаційні похибки виникають в медіа, коли йдеться про Церкву, як цьому запобігти?

Журналіст, який хоче фахово працювати в релігійній тематиці, знову ж таки, мусить шукати правду! Якщо говорити про журналістські якості, які тут потрібні, то найпершим в рейтингу для мене є вміння слухати, інтерпретувати події та явища, відповідно до їхнього каналу та контексту, і вже на основі цього будувати свої повідомлення. Важливим вмінням вважаю також здатність розрізняти правдиву інформацію від фальшивої. Хоча це також повинен вміти кожен, але, оскільки ми, журналісти, впливаємо на думку багатьох, то для нас це стає майже обов’язком. Це нелегко, але цю здатність можна розвивати. Мені спадає на думку процитований Папою Франциском у посланні 2018 року вислів Достоєвського, який писав: «Головне самим собі не брешіть. Брехун до того доходить, що вже ніякої правди ні в собі, ні навколо не розрізняє і входить у неповагу до себе і до інших». Тобто шлях розпізнавання правди і неправди починається з нас. Наприклад, спостерігаючи за тим, як ми ставимося до інших, до світу, яка наша основна мета в цих стосунках, які емоції в нас виникають, коли бачимо людину, яка погано одягнена, чи належить до національності, яку в нашому суспільстві не поважають, наприклад, роми.

Це, напевно, той механізм, який буде дієвим не тільки щодо релігійної тематики. Якщо ми будемо ставитися з повагою до гідності кожної людини як найвищої цінності, то не будемо використовувати міфів, будемо базувати своє повідомлення на фактах, перевіряти інформацію.

На жаль, сьогодні саме негативна інформація викликає сильні емоції. Вона, в основному, ґрунтується на упередженнях і стереотипах стосовно певної групи людей, чи якогось суспільного явища. А «fake news» ніколи не сприяють конструктивності, розвитку й діалогові, а навпаки, намагаються спровокувати конфлікт і протиріччя. І якщо ми будемо здатні аналізувати свого ставлення і долати певні упередження і усвідомлювати, якою мета повідомлення, і тоді нам буде неважко розрізнити той самий механізм в повідомленнях інших. Звичайно, правду ми не можемо знайти, якщо зачинимось в кімнаті й будемо роздумувати над нею чи тільки читати теорію (хоча обізнаність вкрай важлива для журналіста), бо правда народжується у вільній комунікації між людьми, слуханні один одного.

Розмовляла Наталя Гадьо