Знов про нас і Сирію

Сирійська проблема і надалі залишається топ-темою у світових ЗМІ, на зустрічах світових політичних гравців та зустрічах релігійних діячів. Коли позаминулого тижня єпископ Алеппо заявив про можливість розгортання сирійського конфлікту до глобальної (глобальний = світовий) війни, то це виглядало усе ж таки великим переборщенням. Та коли «міністр юстиції» Ватикану заявив про реальність такої можливості, такі заяви перестали виглядати, як перебільшення. «Конфлікт у Сирії містить всі компоненти для переростання у війну загальносвітового масштабу», − сказав єрарх. «Військове втручання не може бути вирішенням проблеми. Ніколи ще використання зброї не призводило до миру», − додав він.

Реакція ж Папи Франциска на сирійську ситуацію також вказує на те, що Ватикан дуже серйозно ставиться до ситуації довкола цієї близькосхідної країни. Святіший Отець у цьому випадку, як правдивий єзуїт, діє за принципом святого Ігнатія Лойоли: «Молися так, якби все залежало тільки від Бога, а працюй так, якби все залежало тільки від тебе».

Минулого тижня у всьому світі, відгукуючись на заклик Святішого Отця, мільйони католиків молилися і постили за мир у Сирії. Здається, що подібна духовна мобілізація католицького світу є першою за кільканадцять десятиліть. Водночас Ватикан, вочевидь, вдається до широких дипломатичних заходів. На це вказує нарада, яку провів Папа Франциск минулого тижня з керівниками відповідних ватиканських декастеріїв, зустріч секретаря Ватикану з питань відносин з державами (міністр закордонних справ) з представниками дипломатичного корпусу при Апостольському Престолі, звернення Папи до президента РФ перед початком саміту G20 та інші активності дипломатів Ватикану.

Не вдаючись до політичного аналізу, неозброєним оком можна побачити, що брязкання зброєю зі сторони США, Франції, арабських монархій, Ірану та Росії, роль близькосхідного регіону в отриманні економіками багатьох країн енергоносіїв, напружена ситуація в регіоні, яка є клубком міжмусульманських конфесійних протиріч, етнічних та релігійних «гарячих» та «холодних» конфліктів – усе це передумови виникнення великого збройного конфлікту, який невідомо чим може скінчитися не лише для його прямих учасників, але й для цілого світу.

Багатотисячні чування на площі св. Петра у Римі під проводом Святішого Отця відбулись, пройшли і чисельні молитовні чування у всьому світі. І чимало з нас знову повернулися до своїх щоденних клопотів. Але сирійський конфлікт поки що залишається небезпекою для світу, а християни Близького Сходу і надалі потерпають від мусульманського геноциду. Залишаючи свої серця закритими на страждання наших близькосхідних братів та сестер, вуха закритими на заклики Святішого Отця, ми насправді уподібнюємося до передпотопного людства: «Бо як за днів перед потопом, їли й пили, женилися та віддавались аж до дня, коли Ной увійшов у ковчег, і ніхто не знав нічого, аж поки не прийшов потоп і забрав усіх» (Мт. 24, 38–39). То ж, можливо, дійсно варто відкласти свої «важливі» справи, щоб знайти час на спільну молитву за мирне врегулювання сирійського конфлікту та витягнути декілька копійок зі своєї кишені й організувати гуманітарну допомогу для сирійських біженців, які не мають елементарних речей, що необхідні просто для підтримання самого їхнього існування? На це питання нехай кожен сам дасть собі відповідь. І тим сам собі відповість, наскільки його християнство є показовим, а наскільки дійсно екзистенційним рішенням бути з Богом.

о.Орест-Дмитро Вільчинський