Звернення Комісії у справах Літургії при Конференції римсько-католицьких єпископів України
Звернення Комісії у справах Літургії при Конференції римсько-католицьких єпископів України щодо деяких аспектів звершення Меси.
Маючи на меті благо Христової Церкви та дотримання її живої та вірної традиції, а також відповідаючи на численні запити духовенства і мирян, прагнемо нагадати нашим братам у Священстві та довіреній нам Пастві деякі аспекти звершення Меси. Останнім часом у літургійній практиці нашої Церкви подекуди виникли певні надуживання та перекручення, спричинені незнанням або нерозумінням літургійних приписів. Неправильне виконання обрядів під час Меси є не просто порушенням літургійних норм та церковної дисципліни, а й завдає великої шкоди душам, оскільки спотворює розуміння суті Меси, веде до її десакралізації, що неминуче відбивається на духовному житті вірних і всієї Церкви. «Римський обряд становить почесну і вартісну частину літургійного скарбу і спадщини Католицької Церкви, його багатства служать благу Вселенської Церкви, і тому його втрата завдала б великої шкоди Церкві» (Загальний вступ до Римського Месалу, далі – ЗВРМ, п. 397).
Намагаючись виправити цю ситуацію та запобігти подальшим непорозумінням, нагадаємо собі, чого вчить нас Свята Мати Церква. Ось як говорить про значення Меси у житті Церкви Загальний вступ до Римського Месалу: «Звершення Меси, як дія Христа і організованого ієрархічно Божого народу, є центром всього християнського життя як вселенської, так і помісної Церкви, а також окремих вірних» (ЗВРМ п. 16). І далі: «Літургійні дії не є приватним діянням, а служінням Церкви, яка є “таїнством єдності”, тобто священним народом, згуртованим і впорядкованим під проводом єпископів. Вони належать усьому Тілові Церкви, виявляючи його і впливаючи на нього; вони стосуються усіх членів цього Тіла – кожного на свій лад, відповідно до різних станів, служінь і діяльної участі» (Конституція про священну Літургію «SacrosanctumConcilium», прийнята на ІІ Ватиканському соборі, далі – SC, 26). «Мати-Церква вельми прагне, щоб усіх вірних було приведено до повної, свідомої та діяльної участі в літургійних богослужіннях, якої вимагає сама природа літургії та яку, силою Хрещення, має за право й обов’язок християнський люд – “рід вибраний, царське священство, народ святий, люд придбаний” (1Пт 2, 9)» (SC 14). «Під час літургійних богослужінь кожен – чи то служитель, чи вірний, – виконуючи своє служіння, нехай чинить усе те і лише те, що належить до нього із самої природи справи й відповідно до літургійних норм» (SC 28). Одразу, хочемо зазначити, що нам не йдеться про обмеження прав учасників Меси, як священиків, так і мирян, а про правильне та дієве виконання належних їм обов’язків та функцій, визначених нормами Церкви.
Інформація для священиків із Загального вступу до Римського Месалу таз Конституції про священну Літургію: «Священик повинен пам’ятати, що він – слуга святої Літургії і тому не може за власним бажанням нічого додавати у Месі, щось пропускати або змінювати» (SC 22, ЗВРМ 24). Тому заохочуємо священиків до студіювання документів Церкви щодо Літургії, особливо тих, які ми уже неодноразово цитували, а саме – Загального вступу до Римського Месалу та Конституції «SacrosanctumConcilium».
Вас, дорогі вірні, закликаємо поглиблювати свої знання з галузі Літургії та просимо із належним розумінням прийняти наші вказівки. Нагадуємо, що відносно функцій та ступеню участі мирян у Месі уже неодноразово згадувані документи теж мають чіткі вказівки: «Треба взяти до уваги норми, встановлені цим Загальним вступом і віковою практикою римського обряду … на це треба зважати більше, ніж на особисті уподобання чи судження» (ЗВМР, 42) і «Потрібно, щоб миряни остерігалися всілякого індивідуалізму та вирізнення, вони повинні творити одне тіло. Цю єдність добре виражає виконання однакових жестів і зберігання однакового положення тіла» (ЗВМР, 95).
Приймаючи до уваги все вищезгадане, варто сконкретизувати:
Уділення благословення під час Причастя
Священик під час уділяння Причастя не може благословити дітей. Причастя саме собою, будучи інтегральною частиною Євхаристійної Літургії, є «джерелом та вершиною всього християнського життя» (Конституція «Lumengentium», 11). «Всі інші таїнства, як і всі церковні служіння та справи апостоляту, тісно пов’язані з Євхаристією і до неї спрямовані, адже в ній міститься все духовне благо Церкви, тобто сам Христос, наша Пасха» (Декрет «Presbyterorumordinis», 5). Тому дуже важливо цей обряд виконувати з належною пошаною і повагою, якомога вірніше і ретельніше. Не потрібно зрівнювати за значенням та важливістю прийняття самого Христа, Бога і Відкупителя, та звичайне благословення. Крім цього, у Причасті священик уділяє справжнє Тіло Христове під видом хліба, тому існує ймовірність, що крихти можуть залишитися на пальцях священика. Ще Тридентський собор навчав, що: «Цілий Христос присутній у кожному з євхаристійних видів і є цілий у кожній їх частині, так що ламання хліба не ділить Христа». Тому наголошуємо, що священик повинен запобігати навіть найменшій можливості профанації Тіла Христового (див. ЗВРМ, 278). У свою чергу благословенню дітей у чині Меси визначено інше місце, а саме – у завершальних обрядах, перед кінцевим благословенням і розісланням вірних.
Властиве використання амвона
Нагадуємо, що п. 311 Загального вступу до Римського Месалу говорить: «З амвону читаються читання [в т.ч. і Євангеліє], респонсорійний псалом та великоднє послання, а також, за потребою, мовиться проповідь і вселенська молитва, тобто молитва вірних. Святість амвону вимагає того, щоб при ньому стояв тільки служитель слова». Тобто: з амвону забороняється читати різноманітні коментарі, вітання, не можна допускати до слова на амвон представників влади і т.п. Усе, що не стосується Літургії Слова, головний служитель може сказати з місця головування, а для всіх інших учасників Літургії слід передбачити окремий мікрофон чи інше відповідне місце. Всі ці зауваження відносяться і до промов та коментарів поза Святою Месою.
Жести мирян
Під час молитви «Отче наш» мирянам не слід возносити розведені руки, оскільки цей жест належить священику, а як уже говорилося: «Під час літургійних богослужінь кожен – чи то служитель, чи вірний, – виконуючи своє служіння, нехай чинить усе те і лише те, що належить до нього із самої природи справи й відповідно до літургійних норм» (SC 28). Також слід нагадати вірним, що забороняється говорити разом зі священиком слова консекрації (під час перемінення), доксології («Через Христа, з Христом і в Христі…») та інші співи і молитви, які промовляє священик. Конституція «SacrosanctumConcilium» чітко висловлюється на цю тему: «Літургійні дії не є приватним діянням, а служінням Церкви, яка є “таїнством єдності”, тобто священним народом, згуртованим і впорядкованим під проводом єпископів. Вони належать усьому Тілові Церкви, виявляючи його і впливаючи на нього; вони стосуються усіх членів цього Тіла – кожного на свій лад, відповідно до різних станів, служінь і діяльної участі» (SC 26).
Знак миру
Вважаємо за слушне нагадати деякі норми щодо знаку миру. «Священик може дати знак миру асистуючим, залишаючись у пресвітерії, щоб не вводити безладдя у відправу. Крім того, зі слушних міркувань, він може передати знак миру деяким іншим вірним. У спосіб, згідний з постановою Конференції Єпископів, всі передають один одному знак миру, єдності та любові. Під час знаку миру можна мовити: “Мир Господній нехай завжди буде з тобою”, на що відповідається: “Амінь”» (ЗВРМ, 154). «Однак знак миру належить передати тільки тим, що знаходяться найближче» (ЗВРМ, 82). Отже, знак миру передається тільки найближчим сусідам, не слід ходити по храму і створювати зайвий безлад. Також нагадуємо священикам, що під час цього жесту передається лише знак миру, натомість не можна сполучати його з іншими діями, напр. з вітанням молодят, виразами співчуття родичам померлих і т.п. Також не можна під час знаку миру мовити «Агнче Божий», оскільки ця молитва вже належить до зовсім іншої літургійної дії, а значення Євхаристії вимагає від усіх учасників Літургії повної зосередженості та поваги.
Маємо надію, що наше Звернення допоможе усім вірним святої Католицької Церкви краще зрозуміти і пізнати нашу Літургію, бо «Літургія – це вершина, до якої прямує діяння Церкви, і водночас джерело, з якого плине вся її сила» (SC 10). Тож щедро черпаймо із цього джерела, бо лише через Христа, завжди присутнього у Євхаристії, ми зможемо осягнути вічне життя на небесах у Царстві нашого Бога і Отця.
Єп. Яцек Пиль,
Голова Комісії у справах Літургії
Конференції римсько-католицьких єпископів України
About The Author
