Звернення Митрополита Львівського з нагоди 200-ї річниці від дня народження о. Михайла Вербицького

Всесвітлішим та Всечеснішим отцям,
Високопреподобним і Преподобним отцям, ченцям та черницям,
Дорогим та достойним мирянам Львівської Митрополії

Слава Ісусу Христу!

Дорогі у Христі браття та сестри,

у листі до Римлян св. Апостол Павло говорить, що усі ми становимо одне тіло і хоча кожен з нас є його частиною, то виконуємо різні функції в залежності від дарів, якими наділені Божою добротою: хто пророкування — хай пророкує, хто служіння — хай служить, хто навчання — нехай навчає (пор. Рим 12, 48).

Також, кожна спільнота, цілі народи мають свої притаманні таланти, які мають служити для їхнього вдосконалення. Як бачимо з історії та сьогодення, не завжди одержані таланти служать вдосконаленню, а використовуються для поневолення інших.

У разі потреби, до кожної спільноти Бог посилає тих, хто у час скрути може додати сил, вселити надію, бо Бог діє для людей і через людей в Господі нашім Ісусі Христі.

Коли більш як тисячу років тому наш народ став на християнський шлях, у його витоках стояв рівноапостольний князь Володимир Великий, якого 1000 річницю смерті вшановуємо цього року. Тоді наші предки приймали Слово Істини, а ми сьогодні захищаємо своє право на самобутність у спільноті європейських народів.

В історії нашого народу маємо великі постаті, як церковні, так і державні, які часто за життя не були визнані, але після їхнього відходу з цього світу ми можемо збагнути велич та важливість їхніх діл.

Багатим на такі постаті є місяць березень. Згадуємо князя Ярослава Мудрого, отця Михайла Вербицького і Володимира Івасюка, Тараса Шевченка і Миколу Лисенка та Івана Мазепу. Жили вони в різних століттях, мали різні таланти, але розуміли, що мають їх реалізувати тут і тепер — у тій громаді, в якій Бог їх поставив.

В особливий спосіб хочу звернути Вашу увагу, дорогі брати і сестри, на постать о. Михайла Вербицького, оскільки 4 березня минуло 200 років від дня його народження.

Про автора музики Державного Гімну України говоримо, що це був композитор, диригент, громадський діяч і додаємо: був священиком, до того ж греко-католицьким. Власне цей останній прикметник десь звучить дуже далеко, майже непомітно, а ми повинні пишатися, що виходець з нашої греко-католицької спільноти своїм твором зігріває серце кожного українця, де би він не був – на Майдані, чи на передовій в АТО, чи в тюрмах північного сусіда, або стоячи перед посольствами різних країн.

Отець Михайло прийшов на світ у священичій родині в с. Явірник Руський у 1815 році. В його житті було багато втрат. Коли йому було 10 років помирає батько. Його особисте сімейне щастя також не тривало довго: перша дружина померла всього після двох років подружнього життя. На скільки важкою була ця втрата свідчить той факт що на мурі церкви Волоської у Львові отець написав музику до пісні-молитви «Вічная пам’ять». У другій половині сорокових років одружується вдруге. У 1850 році отримує священичі свячення. В наступних роках помирає його двоє дітей і дружина. Перші його парохії — це Завадів, Залужжя і Стрілки на Львівщині, а опісля с. Млини біля Перемишля. Отець Михайло не мав великих матеріальних статків. Правдоподібно, навіть не мав фортепіано тільки стару фісгармонію і гітару, однак, це не заважало йому творити музику, яка линула до Бога, як молитва, і до людей, як надія на краще завтра.

Згадуючи отця Вербицького, не можна оминути й автора слів нашого Гімну — Павла Чубинського, який народився у січні 1839 року. Слова свого вірша він написав у Києві ранньою осінню 1862 року, а вже в жовтні за українську діяльність їде на заслання в Архангельськ.

Маестро Валентин Сильвестров, один з наших відомих композиторів сучасності, сказав: «Гімн України — дивовижний. Спочатку він начебто не справляє враження, але це лише на перший погляд. Насправді, його створив Михайло Вербицький… Він був церковним композитором. І ось цю патріотичну пісню він теж створив як церковний композитор. Це ж алілуя, розспів. У гімнах ніде такого немає! Це унікальний твір. Це — гімн України, але в ньому є ознаки літургійного початку. У цьому гімні затонула якась пам’ять про літургію, про всеношну. У цьому простому наспіві немов дме вітер, немов гілки дерев співають… (Валентин Сильвестров «Читайте Шевченка поки не пізно»).

Дорогі брати і сестри, переживаємо важкі часи в нашій історії як християнській державі. Боротьба добра зі злом не проходить без жертв, але маємо як члени одного тіла у цій боротьбі реалізувати різні завдання. Перш за все постараймося з Божою допомогою, побороти у собі самих поділи на ваших і наших, на ставлення до ближніх за станом їхнього матеріального багатства чи займаної посади. Вивчаймо свою історію і шануймо інших. Маємо спільно будувати а не руйнувати. Нехай прикладом для нас будуть ці два автори Гімну. Двох різних людей, що жили по різні сторони кордону поділеної Русі-України, яких на віки поєднала творчість, що буде жити на землі до того часу, доки буде на ній хоча б одна українська душа.

Р. 5.
Від першого березня в Архикатедральному соборі Святого Юра можна побачити виставку, присвячену о. М. Вербицькому. Заохочую усіх прийти і поглибити своє знання про його життя і творчість.

На свято Покрови, 150 років тому, вперше у Свтоюрському соборі була відслужена Божественна Літургія на музику о. Михайла Вербицького. Вже сьогодні заохочую усіх і запрошую на спільну Літургію 14 жовтня на свято Покрови, для відзначення цієї події і подяки Богові за великих синів і дочок нашого народу.

З молитвою та Архиєрейським Благословенням,

+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ

18 березня 2015 р. Б. Архикатедральний Собор Святого Юра, м. Львів