Звіщення великої радості. Різдвяне послання Папи Франциска 2023

Дорогі браття й сестри, благодатного Різдва!

Погляд і серця християн усього світу звернені до Вифлеєму; там, де в ці дні панують біль і тиша, пролунала віками очікувана звістка: «Сьогодні народився вам Спаситель, Він же – Христос Господь» (Лк 2,11). Це слова ангела, що пролунали у вифлеємському небі, і вони звернені також до нас. Знати, що Господь народився для нас, що вічне Слово Отця, безмежний Бог, оселився серед нас, сповнює нас довірою й надією. Він став тілом, Він прийшов, «щоб оселитися між нами» (Ів 1,14): ось новина, яка змінює хід історії!

Вифлеємське звіщення – це звіщення «великої радості» (Лк 2,10). Якої саме радості? Не скороминущого щастя світу, не веселощів від розваг, але «великої» радості, бо вона робить нас «великими». Дійсно, сьогодні ми, людські істоти, з нашими обмеженнями, приймаємо впевненість нечуваної надії, надії, що випливає з того, що ми народжені для Неба. Саме так, Ісус, наш брат, прийшов, щоб зробити свого Отця нашим Отцем: як тендітне Дитя, Він об’являє нам Божу ніжність; і навіть набагато більше: Він, Єдинородний від Отця, дає нам «право дітьми Божими стати» (Ів 1,12). Ось радість, яка втішає серце, відновлює надію й дарує мир: це радість Святого Духа, радість бути любленими дітьми.

Браття й сестри, сьогодні у Вифлеємі серед земної темряви запалав цей незгасний вогонь, сьогодні над пітьмою світу переважило Боже світло, «що просвічує кожну людину» (Ів 1,9): браття, сестри, радіймо цією благодаттю! Радій же, ти, що втратив довіру та впевненість, бо ти не самотній, ти не самотня: Христос народився для тебе! Радій же, ти, що втратив надію, бо Бог простягає тобі руку: Він не вказує на тебе пальцем, але простягає тобі свої дитячі рученята, щоб визволити тебе від твоїх страхів, піднести тебе від труднощів і показати, що в Його очах ти вартуєш більше, ніж будь-що інше. Радій же, ти, що не можеш знайти миру в серці, бо для тебе сповнилося стародавнє пророцтво Ісаї: «Дитя нам народилося, Сина нам дано […], і ім’я Йому: […] Князь миру» (9,5)». З Ним, як бачимо в Писанні, Його мир, Його царство «не матиме кінця» (9,6).

У Святому Письмі Князеві миру протистоїть «князь цього світу» (Ів 12,31), що, сіючи смерть, діє проти Господа, «Який любить життя» (Муд 11,26). Ми бачимо, як він діє у Вифлеємі, коли після народження Спасителя відбувається вбивство невинних немовлят. Як же багато у світі відбувається вбивств невинних: в лоні матері, на шляхах зневірених людей у пошуках надії, в життях численних дітей, дитинство яких зруйноване війною. Вони сьогодні уособлюють немовля Ісуса, ті діти, чиє дитинство знищене війною, знищене війнами…

Отож, сказати «так» Князю миру означає сказати «ні» війні, відважно сказати «ні» війні, кожній війні, самій логіці війни, подорожі без мети, поразці без переможців, божевіллю без виправдання. Саме цим є війна: подорожжю без мети, поразкою без переможців, божевіллям без виправдання. Але, щоб сказати «ні» війні, треба сказати «ні» зброї. Бо якщо людина, чиє серце нестійке та зранене, отримує в руки знаряддя смерті, то рано чи пізно вона його використає. І як можна говорити про мир, якщо зростає виробництво, продаж і торгівля зброєю? Сьогодні, як і за часів Ірода, змови зла, які протистоять Божественному світлу, рухаються в тіні лицемірства й приховування: як же багато збройних вбивств відбуваються серед оглушливої тиші, потайки від багатьох! Люди, які не хочуть зброї, а хліба, які борються за виживання й просять миру, не знають, скільки державних грошей призначені на озброєння. Але вони повинні про це знати! Нехай про це говорять, нехай про це пишуть, щоб були відомі інтереси й зиски, які смикають за нитки воєн.

Ісая, який пророкував про Князя миру, писав про день, коли «народ більше не підніме меча на народ»; про день, коли люди «не будуть більше вчитися воювати», а «перекують мечі свої на плуги, а списи свої – на серпи» (2,4). З Божою допомогою докладаймо зусиль, щоб цей день наблизився!

Нехай же він наблизиться у Ізраїлі та Палестині, де війна потрясає життя їхніх мешканців. Обіймаю їх усіх, особливо християнські спільноти Гази, парафію Гази, та всієї Святої Землі. Я ношу в своєму серці біль за жертвами ганебного нападу 7 жовтня і поновлюю невідкладний заклик звільнити тих, які досі залишаються в заручниках. Я благаю, щоби припинилися військові дії, жахливими наслідками яких є невинні жертви серед цивільного населення, і щоб була виправлена безвихідна гуманітарна ситуація, уможлививши доступ для допомоги. Нехай же зупиниться підживлення насильства й ненависті, а буде ініційоване вирішення палестинського питання шляхом щирого й наполегливого діалогу між сторонами, підкріпленого сильною політичною волею і підтримкою міжнародної спільноти. Браття й сестри, молімося за мир у Палестині та Ізраїлі.

Далі моя думка лине до населення стражденної Сирії, а також до населення Ємену, що й досі страждає. Думаю про дорогий народ Лівану й молюся, щоб він зміг якнайшвидше повернути собі політичну та соціальну стабільність.

З очима, прикутими до Дитятка Ісуса, благаю миру для України. Поновімо нашу духовну й людську близькість з її стражденним народом, щоб через підтримку кожного з нас він відчув конкретність Божої любові.

Нехай же наблизиться день остаточного миру між Вірменією та Азербайджаном. Нехай же цьому посприяє продовження гуманітарних ініціатив, повернення переміщених осіб до своїх домівок в умовах законності та безпеки, а також взаємної пошани до релігійних традицій та місць культу кожної з спільнот.

Не забуваймо про напруження й конфлікти, що потрясають регіони Сахелю, Африканського Рогу, Судан, а також Камерун, Демократичну Республіку Конго й Південний Судан.

Нехай же наблизиться день, коли наново зміцняться братерські зв’язки на Корейському півострові, відкриваючи шляхи діалогу та примирення, спроможні створити передумови для довготривалого миру.

Нехай же Божий Син, що став смиренним Дитям, надихне політичну владу та всіх людей доброї волі на американському континенті до пошуку відповідних рішень для подолання соціальних і політичних розбіжностей, щоб боротися з формами бідності, які порушують людську гідність, щоб згладжувати нерівності та знайти вирішення для болючого явища міграції.

З ясел Дитя просить нас бути голосом тих, хто не має голосу: голосом невинних, які помирають від нестачі води й хліба; голосом тих, хто не може знайти роботу або втратив її; голосом тих, хто змушений утікати зі своєї батьківщини в пошуках кращого майбуття, ризикуючи життям у виснажливих подорожах і віддавшись на милість безсовісних торговців людьми.

Браття й сестри, наближається час благодаті та надії – Ювілей, що розпочнеться через рік. Нехай же цей час приготування стане нагодою навернути серце; сказати «ні» війні і «так» миру; це час, щоб з радістю відповісти на запрошення Господа, Який кличе нас, як також пророкував Ісая, «принести благу вість убогим, лікувати скрушених серцем, проголосити невольникам свободу, ув’язненим відкрити очі» (Іс 61,1).

Ці слова сповнилися в Ісусі (пор. Лк 4,18), народженому сьогодні у Вифлеємі. Приймімо Його, відкриймо наші серця Йому, Спасителеві, Князеві миру!