75 років тому обрано Пія ХІІ

Конклав у Сикстинській каплиці відбувався 1-2 березня і завершився після трьох голосувань.

75 років тому, точніше — 2 березня 1939 року, точно в день свого народження, тодішній держсекретар Апостольського Престолу кардинал Еудженіо Пачеллі став Папою і прийняв ім’я Пія ХІІ. Результати вибору, здійсненого 63 кардиналами (тоді ще не було вікових обмежень), поголосив для людей, зібраних на площі св. Петра, кардинал-протодиякон Каміло Каччіа Домініоні.

Завдяки певному недотриманню таємниці голосування до преси пізніше просочилися відомості, що в першому турі кардинал Пачеллі дістав 35 голосів, у другому — близько 40 і в третьому — 48, а отже — вшестеро більше, ніж було потрібно для очікуваної більшості. То був найкоротший конклав у ХХ столітті.

Зрештою, тодішній держсекретар Апостольського Престолу був «стовідсотково гарантованим», оскільки на нього як на свого наступника вказав попередник, Пій ХІІ, хоча й не відкидаючи можливих результатів голосування. Посередньо це підтверджується історичним анекдотом тих часів: коли кардинали процесією йшли із Клементинської зали Апостольського палацу до Сикстинської каплиці, майбутній папа спіткнувся і впав. Один із пурпуроносців обік нього, допомагаючи йому підвестися, нібито сказав: «Ось Наступник Христа… на землі».

Вибір кардинала Пачеллі означав кілька своєрідних «прем’єр» у тодішній практиці конклавів. Пачеллі став першим держсекретарем, обраним на найвищу посаду в Церкві, від часів Джуліо Роспільйосі — папи Климента ІХ (1667–1669), першим обраним на папу камерленго від часів Вінченцо Дж. Печчі — папи Лева ХІІІ (1878–1903), першим куріальним кардиналом від часів Бартоломео Капелларі — папи Григорія XVI (1831–1846) і, нарешті, першим римлянином на папському троні від часів Еміліо Альтері — папи Климентія Х (1670–1676).

Він також був першим Єпископом Рима, який до свого обрання побував у Сполучених Штатах, де Еудженіо Пачеллі у жовтні 1936 року був Апостольським візитатором 12 церковних провінцій у США. Знайомства і дружби, що постали тоді, пізніше принесли плід значного розширення присутності американських ієрахів у Колегії кардиналів (на двох консисторіях Пій ХІІ призначив сукупно п’ятьох кардиналів із цієї країни).

Пій ХІІ народився 2 березня 1876 року в Римі як син Філіппо Пачеллі та Віргінії з дому Граціозі. При хрещенні отримав ім’я Еудженіо Марія Джузеппе. Його сім’я була здавна близько пов’язана з Римською курією, оскільки його батько довгі роки був деканом адвокатів консисторії, а брат Франческо — юрисконсультом Апостольського Престолу та членом ватиканської Комісії, яка готувала остаточну версію Латеранських угод (1929).

Священицьке рукоположення майбутній папа прийняв 2 серпня 1899 року, після чого одразу ж розпочав працю на дипломатичній службі Апостольського Престолу. Він працював у тодішній Конгрегації надзвичайних церковних справ (інституція-попередник нинішнього державного секретаріату), де у 1914–1917 роках був секретарем. Потім став Апостольським нунцієм у Баварії (1917–1920) та Німеччині (1920–1929).

Призначений титулярним архиєпископом 20 квітня 1917 року, прийняв єпископські свячення 13 травня того ж року, в першу річницю об’явлення Матері Божої Фатімської, великим шанувальником якої став пізніше. На консисторії 16 грудня 1929 р. папа Пій ХІ включив його до складу Кардинальської колегії, а 9 лютого 1930 р. призначив його держсекретарем. 1 квітня 1935 р. кардинал Пачеллі ще додатково став кардиналом-камерленго Святої Римської Церкви. 2 березня 1939 р. він прийняв найвище правління Римської Церкви.

Його понтифікат випав на дуже важкий період в історії Церкви та світу — Другу світову війну, а потім часи Холодної війни між Сходом на Заходом. Пій ХІІ, вихований у дусі християнської цивілізації, насамперед католицької, був свідком її занепаду в багатьох частинах світу внаслідок появи тоталітарних ідеологій, які, зокрема, призвели до найстрашніших воєн в історії людства і до великих переслідувань Церкви на велетенських територіях.

На його правління впала тінь від його мовчання щодо воєнних жорстокостей, зокрема — приписуваний йому євреями (але тільки після його смерті, починаючи з 1960-х років) брак рішучої реакції перед лицем Голокосту. Хоч Апостольська Столиця багато разів спростовувала і пояснювала цю справу, юдейські та лівацькі кола продовжують її висувати.

Але Пій ХІІ має і чимало досягнень на своєму рахунку. За його понтифікату значно розширилася міжнародна і дипломатична діяльність Апостольського Престолу, зросла кількість держав, із якими Ватикан установив дипломатичні стосунки. Як шанувальник і поширювач марійного культу і фатімського послання, 31 жовтня 1942 року, в сам розпал воєнних дій, папа Пій ХІІ ввірив людство Непорочному Серцю Марії, свято якого визначив на 22 серпня. Він же 1 листопада 1950 року проголосив догмат про Внебовзяття Пресвятої Богородиці Діви, в енцикліці «Ad Caeli Reginam» від 11 жовтня 1954 року, встановив урочистість Марії Цариці, а цілий той рік був Марійним Роком у Католицькій Церкві.

На двох консисторіях (18 лютого 1948 р. та 12 січня 1953 р.) папа Пій ХІІ призначив загалом 56 кардиналів, серед них — Адама Стефана Сапєгу та Стефана Вишинського. Серед єпископів, яких він поставив, був також пізніший польський мученик блаж. Міхал Козал (1893–1943). Незадовго до своєї смерті, 4 липня 1958 р., папа Пій ХІІ дав Польщі, серед інших єпископів, Кароля Войтилу.

Папа Пачеллі помер після нетривалої хвороби у себе в резиденції у Кастель Гандольфо, 9 жовтня 1958 року. Під час останньої сесії ІІ Ватиканського Собору, 18 листопада 1965 р., папа Павло VI проголосив офіційний початок беатифікаційного процесу Пія ХІІ (разом із Йоаном ХХІІІ). Процес посувався повільно, оскільки папа Пій ХІІ за роки свого тривалого понтифікату залишив по собі розлогу писемну спадщину (зокрема, самих енциклік — 43). Однак зрештою 19 грудня 2009 р. папа Бенедикт XVI підписав декрет про героїчність чеснот Слуги Божого.

Джерело: CREDO