о. Ростислав та Тетяна Пендюк: «Сім’я – це Дім, де тобі просто добре!»

Сьогодні у нашому суспільстві чимало секулярних віянь, серед яких – популярність гомосексуальних поглядів та споживацько-егоїстичного стилю життя. Сучасна людина інколи користується поняттями підмінної свободи, намагаючись підлаштувати світ «під себе». Через те зникає тренд на здорову сім’ю, а, як відомо, здорова сім’я – міцний фундамент здорового суспільства! Через те команда нашого сайту вирішила знайомити вас із цікавими і духовними сім’ями нашого міста, стиль життя яких дещо випадає із усталеного мейнстріму та стереотипів, а отже надихає інших змінити власні погляди і долати спільно труднощі.

Знайомтесь – отець Ростислав Пендюк, голова Комісії у справах молоді Львівської Архиєпархії УГКЦ та його дружина – Тетяна Пендюк, допомагає реалізовувати чоловікові деякі проекти, зокрема зустрічі і працю Спільноти подружжів храму Преображення ГНІХ, а також їхні діти – Соломія, Роман, Олег.

– Отче Ростиславе, пані Тетяно, розкажіть, як зароджувалась ваша сім’я? Як все починалось? Як ви познайомились?

о. Ростислав Пендюк: Все вийшло через мою забудькуватість. Я йшов вулицею зі своїм товаришем, а на той час я був студентом Люблінського католицького університету. Назустріч йшла знайома мені дівчина, яка усміхалась, потім вона запитувала про різні моменти мого життя, оскільки вона знала мене. Я розумію, що обличчя мені знайоме, але звідки я її знаю? Три місяці мені це не давало спокою, пізніше вирішив за наступної нагоди це з’ясувати. Цього року, до речі, минає 20 років з того моменту, як ми побачились!

Тетяна Пендюк: Коли я побачила отця, то дуже втішилась, бо ми вже десь перетинались у якомусь товаристві. У мене тоді було завершення школи, розпочиналися літні канікули, була радість від зустрічі, можливого більшого спілкування. Я знала, що цей хлопець вчиться у Польщі, проте не думала тоді, що це семінарист, майбутній священик. Вже потім почали більше пізнавати одне одного.

– Отож, отче, я так розумію, що після трьох місяців, коли ви побачили пані Тетяну, почалися більш серйозні кроки?

о. Ростислав Пендюк: Після трьох місяців був День незалежності. Мали нагоду побачитись на святковому концерті. Ось я запросив Тетяну на танець, і ми протанцювали цілу ніч (Сміється – Ю.Л.).

Тетяна Пендюк: Потім був спільний час для взаємного пізнання…

о. Ростислав Пендюк: Так, я навчався у Польщі, ми перебували у розлуці 4 роки. Пам’ятаю, як багато листувалися. Мабуть, це була практично остання доба епохи класичного листування, зі всіма елементами – відписуваннями і очікуваннями. Велика частина нашого взаємного пізнання – у листах.

Тетяна Пендюк: Було важко у розлуці, бо хотілося багато спілкуватись, але водночас цей період був плідним для роздумування. Я дуже любила писати листи з Високого Замку, сівши на лавочку і споглядаючи Львів у осінній позолоті, оскільки у жовтні у нас розпочинався період тривалої розлуки. Звичайно, що дивлячись на своїх друзів, які мали змогу більше зустрічатися і проводити час разом, дещо вирувала внутрішня заздрість. Проте отець завжди робив сюрпризи, які компенсовували все це…

о. Ростислав Пендюк: Так, я часто знаходив моменти, щоб несподівано приїхати. Наприклад, у Тетяни 9 лютого День народження, а у мене якраз завершувалась сесія, тому інколи намагався все достроково скласти, навіть доводилось шукати викладачів і просити їх складати на ходу у місті (Усміхається – Ю.Л.)

– Розкажіть більше про ваших дітей, у вас їх троє?

о. Ростислав Пендюк: Для мене народження нашої найстаршої донечки Соломійки – це той момент у житті, який мене особисто змінив, адже починаєш розуміти свою відповідальність за маленьку людину! Пізніше з’явилось ще двоє синів. І ми з дружиною припускаємо, що, можливо, ще б хотіли дітей. Мене дивують репліки людей, які кажуть, що більше не народжуватимуть дітей, оскільки не зможуть забезпечити їм вищої освіти. Коли у нас народилась третя дитина, то знайомі дещо дивились на нас по-особливому, мовляв, ви якісь не такі, навіщо стільки дітей! Дуже тішусь, що зараз у суспільстві маємо тенденції у збільшенні членів сім’ї. Тепер троє дітей – це норма, і я теж з цим погоджуюсь. Є двоє батьків, замість них у суспільство приходить двоє дітей, плюс ще одна дитина – додаткова, на розвиток (Усміхається – Ю.Л). Діти не можуть бути власністю, навпаки – це велика радість! І навіть, якщо є якісь матеріальні труднощі у сім’ї, то ця веселість все компенсовує. Думаю, що коли батьки будуть перед обличчям Бога, у свій останній день, то одним із ключових запитань Господа буде: «Покажи мені своїх дітей!».

Тетяна Пендюк: Після Соломії, якій 13 років, у нас є ще Роман – 10 років і Олег – 9 років. Перед народженням кожної дитини ставиш питання, як мені відмовитись від чогось, порушити свій звичний ритм? Після народження Соломії відчувала неймовірну підтримку, не було жодного страху. Потім внормувався графік. І от, коли народжується наступна дитина, запитуєш себе, як знову-таки порушити свій звичний ритм, який вже ніби налагоджено. Але виявляється, що це ще більш цікаво, ніж попереднього разу. Для мене кожна декретна відпустка була свіжим ковтком, наче поїздка на море. Бо, абстрагувавшись від звичного ритму, могла присвятити час комусь іншому. І от мені цікаво, як все відбувається у сім’ях, де, наприклад, семеро дітей, де матері ще встигають працювати і паралельно ділитися свою любов’ю! Тому з часом розумієш, що материнство – це надзвичайний Дар, оскільки ти не можеш керувати народженням дитини, але коли відкриваєшся на цей процес, то отримуєш те, чого не зможеш більше ніколи отримати!

–Ваша сім’я є священичою. У чому особливості такого подружжя?

Тетяна Пендюк: Насправді я не бачу якихось складнощів. Думаю, що це здебільшого стереотипне уявлення. Для мене священича сім’я – така сама, як інші – зі своїми проблемами і зі звичайними дітьми. Я знаю, що мій чоловік має правильний набір цінностей, тому він для мене є захистом і добрим провідником. Звичайно, що є труднощі, оскільки чоловік не може бути часто вдома, особливо у неділю. Проте я маю хорошу нагоду бути у Церкві, переживати Богослужіння. У мене ніколи не було відмовки, що оскільки діти є маленькими чи хворими, а я сама, тому можу не йти до храму. Доводилось шукати храм, до якого я могла б приїхати з візочком, грудними дітьми, де під час Богослужіння можна було годувати малюків. Ніколи не ставлю питання, якими ми маємо бути в очах інших. Ми такі, як ми є! Через те зараз, коли організовуємо зустрічі з подружжями у Преображенському храмі, розповідаємо про свій досвід; також слухаємо досвід інших.

о.Ростислав Пендюк: Для мене важким є усвідомлення своєї мінімальної фізичної присутності у сім’ї. Наприклад, ми не можемо запланувати собі вихідних. Моя праця виглядає так – я служу у храмі, також працюю у Комісії у справах молоді УГКЦ. Тобто з понеділка до п’ятниці я працюю, як кожна нормальна людина, у додатку служу, а також зайнятий на вихідних. Тому це мене інколи турбує, що я не достатньо присвячую часу сім’ї, проте кожну можливість вільного вихідного стараємось спільно використати.

– Ви вже згадували про зустрічі для подружжів у Преображенському храмі. Розкажіть, будь ласка, про цю ініціативу більш детально.

о. Ростислав Пендюк: Ми почали ці зустрічі з простих причин. Спілкування дуже важливе у житті кожної людини, а також у житті сім’ї. Існує безліч труднощів. На мій погляд, як священика, який постійно сповідає, має досвід духовних розмов, багато з цих проблем можна вирішити дуже просто, інколи люди дуже ускладнюють собі життя. Я не скажу, що наша спільнота – дуже велика, маємо стабільно десь до десяти подружніх пар, які готові ділитися взаємним досвідом. Намагаємось зустрічатись двічі у місяць, у неділі. Маємо також досвід, коли сім’ї, які є стабільно у нашій групі читають лекції і діляться досвідом з іншими. Наприклад, є 12 тематичних зустрічей, сім’ї обирають тему і презентують її для інших. Тобто ми з дружиною нарівні із всіма також обираємо якусь проблематику і розкриваємо її для інших.

Тетяна Пендюк: Одне із подружжів, Роман та Наталя Прокопіви, розробило цілий курс «Божий задум для вашого шлюбу». Вони не з нашої спільноти, але ми запозичуємо їхні розробки. Курс базований на розважаннях із Святого Письма. Оскільки кожен виріб має свого виробника, а «виробником» шлюбу є Бог. Отож на основі цитат із Біблії міркуємо про обов’язки чоловіка, обов’язки дружини, романтика, інтимні стосунки, комунікація. Тобто розважання накладаються на практичний досвід із життя кожної сім’ї. Такі собі розмови на кухні, тільки всі інші про це слухають та обговорюють (Усміхається – Ю.Л)

– Повертаючись конкретно до вашої сім’ї, хотіла б вас спитати, чи маєте, можливо, якісь традиції, про які варто було б розказати іншим сім’ям?

Тетяна Пендюк: Одна із основних традицій нашої сім’ї – це спільна вечірня молитва. Як би не були всі зайнятими, прагнемо у цей час зібратися, організуватися і спільно подякувати Богові. Також під час цієї молитви кожен із членів сім’ї висловлює своє прохання, розважає. Також, коли наш тато зазвичай вільний у суботу, є вдома, то маємо спільний сімейний сніданок, який батько готує з дітьми, а мама відпочиває (Усміхається – Ю.Л).

о. Ростислав Пендюк: Коли наші діти ще були малими, то у нас була гарна традиція спільно читати. Ми перечитали всі сім частин «Хронік Нарнії», книги Джремі Стронга, разом сміялися, переживали емоції. Це дає, на мій погляд, гарні результати, оскільки діти дуже добре розвиваються. Наприклад, наша Соломія вже так полюбила читання, що у нас виникають труднощі, де їй знайти чергову книгу. Хлопці теж підтягуються у читанні, бо в них нема виходу (Сміється – Ю.Л). Також є традиції, як і у кожній сім’ї, – на Різдво та Великдень спільно бути у храмі, потім провідувати наших батьків, щоб діти бачили тяглість поколінь.

– А чи є у вашої сім’ї якісь визначені правила?

о. Ростислав Пендюк: Звичайно, що є правила, які пов’язані з безпекою, ми постійно наголошуємо дітям, як правильно поводити себе самим вдома. На мій погляд, справді правила є дуже важливими у нашому житті, мусимо вчитися їх дотримуватись, проте варто вміти за правилами бачити людей! Наприклад, коли ми маємо правила пішохода, то тут винятків нема. Але, наприклад, коли у нас є правило – прибирати чи ні у суботу, то тут можна незавжди виконувати.

Тетяна Пендюк: Інколи бувало таке, що наш тато казав: «Залишіть це прибирання, поїхали на річку!» Тобто у нас, до речі, є традиція, якщо ми маємо спільний вихідний, то можна відкласти всі домашні клопоти і присвятити його сім’ї. Тому, гадаю, ще одне важливе правило – це об’єднуватись або у спільному відпочинку, або праці!

– Якщо б вас запитали, чому бути у подружжі – це круто, щоб ви відповіли?

Тетяна Пендюк: Для жінки присутність чоловіка – це величезна підтримка, це захист, поза яким можна розвиватися особистісно; до того ж у нас є спільні діти, ми займаємось їхнім вихованням! Тобто перебування у такій спільноті – важливе, воно дає наснагу і задоволення, адже ти реалізовуєш себе для інших. Бути самому – нецікаво, ти відчуваєш це на певному етапі, оскільки ти не можеш пізнати цієї повноти, заради чого живеш.

о. Ростислав Пендюк: Для мене сім’я – це дім! Дім не у значенні будівлі, а у розумінні того, без чого не можеш прожити! Ти можеш подорожувати, зустрічатися з іншими людьми, мати насичений стиль життя, проте тобі завжди хочеться повернутися у цей Дім, оскільки там тебе завжди чекають і тобі просто добре!

Спілкувалася Юліана Лавриш

Фото – Ольги Жерелик