Архиєпископ Фізікелла: ставати євангелізаційно присутніми на цифровому континенті
Церква євангелізує не тому, що змушена долати виклики, пов’язані із секуляризацією, але тому що повинна бути слухняною Господньому наказові нести Його Євангеліє кожному створінню. На цьому наголосив архиєпископ Ріно Фізікелла, Пропрефект Дикастерії в справах євангелізації, виступаючи у вівторок, 25 квітня 2023 р., під час конференції «Євангелізація та покликання», що відбулася в колегії святого Патрика в Мейнуті в Ірландії. Він підкреслив, що однією з характерних рис християнства є поняття «включення в історію», а тому Церква, яка забуває про те, «як входити в культуру чи як творити історію», не може бути ефективною у своїх євангелізаційних зусиллях.
Виклики на «цифровому» континенті
За словами очільника відділу Дикастерії, що займається фундаментальними питаннями євангелізації в світі, євангелізація немислима без інкультурації. І коли ми, «під проводом Святого Духа», відкриваємо нові шляхи, ми не повинні забувати про необхідність «зрозуміти нову культуру, яка розвивається та визначатиме наступні століття», тобто, «цифрову культуру». За словами архиєпископа Фізікелли, інтернет хоч і представляє «можливості для діалогу, зустрічі та обміну між людьми, як також доступ до інформації та знання», питання стоїть не про те, «як використовувати нові технології для євангелізації», але як «ставати євангелізаційно присутніми на цифровому континенті». Доповідач пояснив, що використання цифрових інструментів не може бути єдиним засобом євангелізації, яка не може обійтися без міжособової зустрічі. В іншому випадку йтиметься про «віртуалізацію євангелізації», яка таким чином стане ще одним із «експериментальних цифрових світів». На першому місці повинна завжди залишатися зустріч з Господом, наше особисте покликання та свідчення про наслідки, які вони мали в нашому житті. Все це – в поєднанні з «питомим елементом християнства», яким є покликання до місії.
Вести інших до свободи
«Допомагати відкривати першість Бога в нашому житті та силу Його благодаті», як ствердив Пропрефект Дикастерії в справах євангелізації, стає засобом для «спрямування нашого життя», оскільки покликання – це «не імпровізація», а «відкриття задуму, що приходить здалеку», який ми, можливо, просто не помітили раніше. З цього випливає усвідомлення необхідності «великої справи супроводу нашої молоді», допомагаючи відкривати покликання і пам’ятаючи про те, що «супровід є взаємним». Це вимагає «мудрості того, хто знає, що на ньому лежить відповідальність за те, щоби вести людину до свободи», адже служіння супроводу полягає в тому, щоби «вести особу до живої зустрічі з живим Божим словом у житті Церкви».
Водночас, поведінка та стиль життя супроводжуючого повинні бути послідовними зі звіщенням. Тож, як наголосив архиєпископ Фізікелла, в світі, «настільки заздрісному щодо автономності», священик показує, що «немає протиріччя між автономністю та врученням себе» Богові в слідуванні за Ним. «Врешті-решт, від священика вимагається саме це: бути конкретним знаком того, що Христова любов – це не утопія, не річ, на яку здатні лише герої, але дійсність, яка доступна для звичайних людей, коли вони здатні дарувати своє життя», – підкреслив доповідач, додавши, що Бог перший наважився вручити Себе Самого «звичайній людині», вклавши в руки священика Своє Тіло і Своє слово.
About The Author
