Бог з нами навіть серед найболючіших хвилин. Папа про Ісусову «терапію надії»

Бог завжди перебуває поруч із нами, особливо в найважчих, найболючіших хвилинах. На цьому наголосив Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 24 травня 2017 р., роздумуючи про подію, що трапилася з двома Ісусовими учнями по дорозі до Емаусу.

Насамперед, Святіший Отець запросив слухачів уявити собі наступну сцену: двоє чоловіків, засмучені й переконані в тому, що залишають за собою гіркоту поразки, після того, як Ісуса похоронено, йдуть до села, розташованого поблизу Єрусалиму. Нещодавно вони були наповнені ентузіазмом, вважаючи, що ці дні мали стати вирішальними для сповнення надій їхнього народу. Здавалося, що Учитель, Якому вони повірили, об’явить Свою могутність, яку досі приховував.

«Два подорожні живили в собі лише людську надію, яка тепер вщент розбилась. Цей хрест, піднесений на Голготі, був найпромовистішим знаком поразки, якої вони не сподівалися. Якщо цей Ісус дійсно діяв згідно з Божим серцем, то вони мали прийти до висновку, що Бог був слабким, беззахисним у руках людей, що чинили насильство, нездатним чинити опір злу», – зазначив Наступник святого Петра, додаючи, що вони мали вигляд людей, які шукаючи спокійного місця, аби позбутися пекучих спогадів.

За словами Папи, зустріч двох подорожніх з Ісусом виглядає цілком випадковою, схожою до інших багатьох зустрічей, які трапляються в житті. Вони замислено прямують вперед, а їх наздоганяє незнайомець… І саме в цю мить Ісус розпочинає «терапію надії». В чому вона полягає?

«Насамперед, Ісус запитує та вислуховує: наш Бог не є нав’язливим Богом. Навіть якщо Йому відома причина розчарування цих обох, Він дає їм час, аби могли до глибини відчути гіркоту, яка їх огорнула. З цього вийшло визнання, яке є приспівом людського життя: “Ми сподівалися, але…”. Скільки смутку, скільки поразок, скільки падінь трапляються в житті кожної людини! Якщо добре приглянутися, ми всі трохи схожі на цих двох учнів. Скільки то разів протягом життя ми надіялися, як часто ми почувалися за один крок від щастя, й розчаровані опинилися на землі. Але Ісус прямує поряд із зневіреними людьми, які йдуть з похиленою головою, і перебуваючи поряд з ними, ненав’язливо повертає їм надію», – сказав Святіший Отець.

Єпископ Риму пояснив, що Ісус, насамперед, промовляє через Святе Письмо. І коли хтось бере в руки Біблію, то не знайде так «історії легкого героїзму, блискучих переможних кампаній. «Справжня надія, – наголосив він, – ніколи не є дешевою: вона завжди проходить через поразки. Надія того, хто не страждає, мабуть, і не є надією. Бог не хоче, аби Його любили так, як люблять полководця, який веде свій народ до перемоги, знищуючи в крові його ворогів. Наш Бог є тьмяним світлом, яке горить серед холодного і вітряного дня, і хоч якою слабкою не здавалася б Його присутність у цьому світі, Він обрав місце, яким ми всі гордуємо».

Далі Ісус повторює з учнями «ключовий жест кожної Євхаристії»: бере хліб, ламає та дає їм. «Чи ж у цій серії жестів не вміщена вся історія Ісуса? І хіба в кожній Євхаристії не присутній знак того, чим повинна бути Церква? Ісус бере нас, благословляє, “розбиває” наше життя, тому що не існує любові без жертви, та передає його іншим, жертвує його всім», – сказав Глава Католицької Церкви.

За словами Папи, хоч зустріч Ісуса з двома учнями із Емаусу є короткою, «в ній вміщена доля Церкви». Вона розповідає нам про те, що християнська громада не «перебуває замкненою в неприступній цитаделі», але прямує вперед дорогами світу, де «зустрічає людей з їхніми сподіваннями та розчаруваннями, іноді, тяжкими». Вона «вислуховує історії всіх», щоб відповісти на них «Словом життя і свідченням Божої любові». І тоді в «серцях людей знову палає надія».

«Всі ми у своєму житті, – підсумував Святіший Отець, – мали важкі й темні хвилини, моменти, коли прямували замислені, сумні, не бачачи горизонту перед собою, а лише стіну. А Ісус завжди перебуває поруч з нами, щоб дати нам надію, щоб розігріти наше серце та сказати: “Вперед! Я з тобою!”. Таємниця дороги, що веде до Емаусу, саме в цьому: навіть якщо назовні все виглядає по-іншому, нас і далі хтось любить, і Бог ніколи не перестане нас любити. Бог завжди прямуватиме поруч з нами, навіть і серед найболючіших, найстрашніших хвилин, також і в моменти поразки: саме там перебуває Господь. Й у цьому – наша надія!».