Чоловік мусить відірватися від матері

Невільницький емоційний зв’язок сина з матір’ю призводить до того, що хлопець почувається загубленим і не має впевненості у власній чоловічості, а також стає надто залежним від жінки. Ця залежність вражає чоловічу гордість і породжує внутрішній страх і гнів, який — зазвичай — шукає якихось «виходів».

Схильність до зловживання алкоголем, чоловіча брутальність, сексуальне використання жінок, тенденції до гомосексуалізму, примушування жінки до аборту, страх перед дитиною у подружжі — у багатьох чоловіків це прояви конфліктних стосунків із жінками. Нерідко трапляється так, що батько переносить страх і гнів, котрий відчуває до жінки (матері й дружини) на власних дітей, вважаючи — часто несвідомо, — що вони належать матері і залежать, насамперед, від неї.

Виховання до батьківства вимагає від молодих чоловіків прозорого і дозрілого ставлення до жінки, ключем до якого нерідко стає виправлення відносин із матір’ю. Чоловік має віддалитися від мами (…), аби укріпитися в своєму почутті чоловічості без товариства жінки, щоби згодом знову із нею зустрітися та супроводити у спільній духовній мандрівці. Занадто міцний зв’язок із матір’ю робить багатьох чоловіків, котрі дорослішають, неспроможними до виконання реальних завдань, пов’язаних як з подружжям, так із батьківством.

Тільки самодостатній чоловік може стати реальною опорою для дружини та дітей. Ось щире та не позбавлене прикрості свідчення Вільфріда Віка про любов занадто турботливої матері: «Мама в глибині душі не хотіла, аби я подорослішав. Це був головний мотив мого розпещування — невтомного звільнення від проблем і турбот, типових для мого віку. Надто часто вона заспокоювала мене, наприклад «валер’янкою», та відправляла спати, коли я був перевтомлений; або ж ізолювала — якщо я був перевантажений у школі. Я завжди мусив відпочивати і розслаблятися, адже є чимало проблем, які мені ніяк не вдасться розв’язати. Таке розпещування не зміцнює людину, а лиш послаблює її та перешкоджає їй. В мені вкоренилося переконання, що я заслабкий для будь-яких можливих дій. (…) Оскільки я призвичаївся до опіки, то привертав до себе увагу оточення вигаданими слабкостями». В подібному тоні пригадує стосунки зі своєю мамою вище цитований Пол Остер: «Я був маминим синком і жив у її орбіті. Був малим Місяцем, котрий кружляв навколо її величезної Землі, пилом у сфері її тяжіння; саме я керував її припливом, погодою та силою почуттів».

Надмірна турбота матері породжує у хлопцеві нехіть до зусиль, страх перед найменшими труднощами, перед конкуренцією серед ровесників, побоювання взяти на себе відповідальністю за інших. Це страх перед життям. Син боїться відриву від матері і не вірить, що порадить собі в житті без неї. Якщо він бачить біля себе чітку і міцну особу батька, то легко подолає свої труднощі. Якщо ж батько відмовився від стосунків із сином і залишив його в обіймах міцнющої материнської любові, то наслідки такої поведінки матері можуть бути драматичними. Буває так, що мати своєю надмірною турботою та увагою зробить з дитини каліку, неспроможну власними силами нормально функціонувати у суспільстві.

Вілфрід Вік звертає особливу увагу на один знаменний наслідок такого надмірного піклування, а саме на страх перед успішністю: «Людина, яку розпещують, проявляє при цьому специфічну фобію. (…) Вона боїться кожної вдалої дії та розвиває у собі прагнення поразки. Страх бути дорослим проявляється у неї в настійливому відтягуванні часу. (…) Страх перед успішністю — це страх перед життям, перед прийняттям на себе відповідальності, перед вільним стоянням на своїх власних ногах».

Страх перед успішністю аж ніяк не тотожний з відсутністю амбіцій. Виховання, що ґрунтується на розпещуванні, котре усуває труднощі з-під ніг сина і заохочує до пасивності, розвиває у ньому манію величі: безсилий та затурканий, він вважає, що всього міг би досягнути, якби тільки схотів. Шаркання між завищеними нездоровими амбіціями і нехіттю до зусиль, боротьби та роботи стає справжнім жахіттям людей, вихованих у цілковитій залежності від матері.

о. Юзеф Августин, ІТ, Deon.pl