Comece про паліативну опіку в Європі

Паліативна опіка – плід «великої гуманності», що виявляє солідарність суспільства із своїми членами, які переживають випробування, свідчить про те, що воно бере на себе їхню неміч та визнає їхню гідність. Про це йдеться в документі «Паліативна опіка в ЄС», який нещодавно оприлюднила робоча група з питань етики в наукових пошуках і медицині Комісії Єпископатів Європейського Союзу (Comece).

«У суспільстві, яке старіється і в якому дедалі більше осіб з хронічними недугами, які потребують такої опіки» потрібно подбати про те, щоб вона знаходила «активну підтримку», аби мати змогу розвиватися та задовольнити зростаючі потреби. В 30-сторінковому документі відзначено розвиток цієї ділянки сучасної медицини, започаткованої англійською лікаркою Сіселі Сондерс, яка 1967 року відкрила перший госпіс для пацієнтів, уражених останньою стадією раку.

Починання отримало визнання, як «суттєве служіння для населення», і від 2008 року такі структури, як зазначається в документі, присутні в усіх країнах-членах Європейського Союзу, хоча, дуже часто йдеться лише про «пригоршню ініціатив, абсолютно недостатню для забезпечення потреб всього населення». У світлі визначення паліативної опіки, запропонованого Всесвітньою Організацією Охорони Здоров’я, автори підкреслюють, що паліативну опіку не слід сприймати лише, як «опіку над вмираючим», але як «терапію підтримки», яка крім полегшення фізичного болю «супроводжує» особу в переживання також і внутрішнього та екзистенційного страждання.

Якщо у контексті паліативної опіки доводиться вдаватися до використання сильних знеболюючих препаратів на останніх стадіях хвороби, слід чувати над тим, щоб не застосовувати такі знеболюючі засоби, які не лише полегшують страждання, але й прискорюють смерть, адже в цьому випадку йшлося би про евтаназії. У документі також вивчається питання використання заспокійливих засобів для «полегшення тривоги й неспокою», закликаючи до «розсудливого та розумного» вживання таких ліків, дбаючи про те, щоб «пацієнт мав можливість висловитися та щоб можна було підтримувати з ним стосунки».

Пригадуючи, що паліативну опіку слід розрізняти від надмірного непропорційного лікування та від евтаназії, Комісія підкреслює необхідність того, щоби законодавство кожної країни передбачало право на доступ до такої опіки, звертаючи особливу увагу на «особливо вразливі групи людей». Крім того зазначається, що держави покликані подбати про розвиток достатньої кількості структур, відповідних для виконання цього завдання, дбаючи про формування персоналу, який, окрім «навиків контролю над болем», повинен отримати відповідно формування в тому що стосується «суспільних, емоційних та духовних потреб хворих».