Християнське суспільне вчення та питання справедливості

31 жовтня на базі Інституту релігійних наук святого Томи Аквінського, в рамках освітнього програми Української Соціальної Академії «Суспільно-політична етика», відбувся навчальний модуль на тему «Християнське суспільне вчення та питання справедливості».

Відкрив модуль о. Войцех Сурувка ОР, директор Інституту релігійних наук ім. Томи Аквінського, із темою «Моральні та соціальні аспекти поняття справедливості». Посилаючись на розуміння «справедливості» у римському праві, Войцех Сурувка відзначив, що справедливість – це «постійна воля віддавати кожному його право», а, власне, справедливість проявляється в постійності, а не у випадковості. Водночас, справедливість – це «воля» і «право». А для християнського діалогу «справедливість» – це любов до ближнього. Відповідно до класичного визначення «справедливості», яке здійснив Тома Аквінський, «справедливість» – це «добродіяльність», якість людини, яку вона [людина] робить добровільно, без зовнішнього примусу. В основі суспільства Тома Аквінський бачив чотири кардинальні чесноти, а саме: справедливість, мужність, благорозумність та поміркованість – це чотири «чесноти», які є важливими для людини, для людської моралі.

В дискусії Войцех Сурувка задав також питання про те, які дії та чесноти є найбільш актуальними сьогодні для України. У відповідь студенти відповіли, що це є «благорозумність», «поміркованість» та «справедливість». В свою чергу, о. Войцех у відповідь ствердив, що Українське суспільство зараз на шляху до переходу нормалізації відносин, адже півтора року тому відповіддю на дане питання була «мужність», власне мужність «вистояти до кінця», що є властивим для суспільства періоду кризи. На сучасному етапі для суспільства більш важливим є «благорозумність», «поміркованість» та «справедливість», адже на цих чеснотах базується суспільний добробут.

Про «Критерії справедливості» відповідно до суспільного вчення Церкви говорив Петро Дарморіс, викладач філософсько-богословського факультету УКУ. Він зазначив, що кожен по-різному розуміє «справедливість». Для декого справедливість – це цінність, для іншого чеснота а чи принцип. У кожному випадку, справедливість залишається важливою для особи та суспільства; справедливість є також моральною властивістю характеру особи та суспільства; вона [справедливість] виступає моральною засадою, якою людина керується в житті в різних сферах діяльності. Водночас, як зауважив П. Дарморіз, важливою у суспільстві є соціальна справедливість, яку суспільство забезпечує, коли створює умови, які дозволяють соціальним групам, і кожній людині отримати те, що їм належить, відповідно до їхньої природи і їхнього покликання.

Щодо побудови соціальної справедливості, на думку Петра Дарморіза, слід керуватися категоричним імперативом І. Канта: «Дій лише за тією нормою, яку хочеш бачити універсальним імперативом – нормою для всіх людей і також для тебе… Дій так, щоби завжди ставитися до людей і до себе також – як до мети і ніколи – лише як до засобу».
Про «Значення діалогу у спілкуванні між людьми та між різними культурами» говорили Максим Яковлєв, доцент кафедри політології НАУКМА, та Владислава Каневська з міжнародної асоціації фасилітаторів в Україні.

Максим Яковлєв, спираючись на наукову працю чеської мислительки Йолани Полякової «Сенс діалогу», зазначив, що діалог – це певна форма взаємодій між людьми. Водночас, в діалозі можуть виникати і такі перепони, як бажання знищити, бажання панування та паразитування. Тому, на думку Максима Яковлєва, важливість у діалозі повинен зосереджуватись у наступному: приймати, давати та поважати.

В свою чергу, Владислава Каневська говорила про гарвардську безпрограшну модель «win-win» у діалозі між культурами та про важкість діалогу у випадку, коли ми бажаємо нав’язати свої знання чи ідеї іншим через тиск.

Говорячи про готовність до діалогу, Владислава Каневська навела приклад акції «Sorry day» в Австралії та приклад вибачення німецьких громадян за вчинки своїх дідів, також задала питання: «Чи готові ми просити пробачення за власні вчинки та вчинки наших попередників»? Адже – це один із фактів готовності переосмислити нашу історію, готовності переосмислити нашу відповідальність.

Про «Діалог», як інструмент досягнення суспільної злагоди, розв’язання конфліктних ситуацій і соціальних проблем говорив і Іван Данилюк, керівник програм Української Соціальної Академії. Він зазначив, що діалог – це ефективний соціальний інструмент, також інструмент досягнення суспільної злагоди, розв’язання соціальних проблем. Діалог – це зустріч, це розуміння, а не протистояння, врешті-решт, це результат. А для досягнення результату в діалозі потрібно виводити людей за межі їхніх «закритих систем», де вони, зазвичай, дуже індивідуалізують проблеми та шукають шляхи спільного вирішення проблеми через розуміння, повагу, толерантність.

Після кожної доповіді учасники жваво дискутували та обговорювали запропоновані теми.