«Є окреме розпорядження щодо боротьби з гріхом корупції», – Блаженніший Святослав

Повністю посада цієї людини звучить так: Верховний Архиєпископ Києво-Галицький, Митрополит Київський, Предстоятель Української Греко-Католицької Церкви. Можна було б присвятити окремий матеріал тому, навіщо використовуються самі ці слова та в такій послідовності. І які б могли бути замість них, якби обставини склалися дещо інакше.

Спілкування з владикою Святославом створює в мене незабутнє враження. Передусім, тому, що це світла людина, в якій добре відчувається, висловлюючись строго науково, емпатія. Друге, що вражає, – відчуття єдності з паствою. Коли розмова зайшла про вади суспільства, він не казав «вони», він говорив «ми» – «ми грішні». І в цьому вбачається запорука нашого поступового одужання.

Наша розмова відбулася в древньому Вільнюсі під час великих і величних свят.

«НАША ЦЕРКВА РОСТЕ І РОЗБУДОВУЄТЬСЯ»

– Блаженніший Святославе, ви приїхали до Вільнюса в древній храм Пресвятої Трійці на великі свята. Чи задоволені цією поїздкою, чи вдалося виконати все, що планувалося?

– Перше. Церква – це Божий народ, а не тільки видимий храм. Храми виникають там, де є народ. Ми намагаємося надати належну пастирську опіку нашим людям всюди, де вони знаходяться. Мій візит до Литви мав потрійне значення. Цього року святкуємо історичні дати і події, які пов’язані з Вільнюсом. Це 400 років Василіанського чину, тобто реорганізації київського монашества. Ми поминаємо 380-ті роковини блаженної кончини мого великого попередника – митрополита Київського Йосифа Велямина Рутського, який довгі роки проживав тут, у Вільнюсі, і навіть похований був у крипті Свято-Троїцького собору. Ще ми згадуємо 150-ті роковини канонізації на престолах Вселенської Церкви Йосафата Кунцевича, єпископа і мученика за єдність Церкви, який у тому ж храмі вступив до монастиря, і навіть келії його збереглися. Тобто ми приїхали сюди, щоб торкнутися нашого спільного коріння.

Але ми не тільки дивимося в історію. Ми дивимося в майбутнє. Знаємо, що сьогодні дуже багато нових емігрантів, заробітчан з України приїжджають до Литви шукати кращої долі, можливості заробити кошти для утримання своєї сім’ї в Україні. Опіка над нашими заробітчанами є сьогодні важливим пастирським обов’язком. Крім того, ми мали в Литві цілу низку різних зустрічей: і з владою міста, і з владою Литви, литовського Сейму, литовського уряду. Мав я також зустріч із місцевим римо-католицьким духовенством, з місцевим архиєпископом…

Справді, ми думаємо, яким чином послужити нашим українцям. Щоб навіть тоді, коли вони шукають у Литві кращої долі, вони не загубили свого коріння. Щоб були добре інтегровані в це суспільство. Але при цьому не були асимільовані.

– Так, і це дуже важливо в сучасних умовах. Ваше Блаженство, у зв’язку з цим, яке ваше бачення розвитку УГКЦ?

– Де нам бути? Там, де є наші люди. Там будуть організовуватися наші громади, там будуть утворюватися наші школи, будуть організовуватися національно-культурні осередки. І з часом постануть видимі ознаки цієї нашої присутності – наші храми. Це сьогодні відбувається у всьому світі, зокрема – в Україні.

Українська Греко-Католицька Церква є сьогодні глобальною, а не обмеженою якимось одним регіоном України, як дуже часто про це думають. Наша Церква присутня сьогодні на всій території України, навіть на окупованій території Донбасу, в анексованому Криму. І очевидно, що наш вибір – бути з нашими людьми. Наші громади можуть отримати душпастирську опіку в Центральній, Східній, Південній Україні.

І те ж у всьому світі. Коли виникають нові осередки наших вірних, які хочуть бути християнами, вони звертаються до мене, щоб ми надали їм священика. Так росте і розбудовується наша церква. І це не є щось нове. Так було і в історії. Нашу Церкву, греко-католицьку, по світу рознесли саме наші миряни, віруючі люди. Саме завдяки їхньому прив’язанню до своєї Церкви вона сьогодні стала глобальною.

«ГРІХ КОРУПЦІЇ НАЧЕ ІРЖА РОЗ’ЇДАЄ ЗСЕРЕДИНИ ЛЮДИНУ»

– Сьогодні Україна переживає нелегкі, але важливі часи системного перетворення, очищення. Яка роль у цьому Церкви? Тим більше, що й вона не вільна від недоліків, оскільки росте до Бога із землі. Ваше Блаженство, які є запобіжники проти поширення та утвердження негативних явищ у нашому суспільстві?

– Там де є люди, там завжди є гріх. Ми, коли творимо спільноту, приносимо до того спільного котла не тільки наші добрі риси, не тільки наші перемоги, не тільки наші найкращі якості, а й наші слабкості, наші немочі, наші гріхи – усе те, що ми сьогодні називаємо перешкодою для повноцінного та швидкого розвитку.

Те, що властиве будь-якому суспільству, властиве і Церкві. Хоча церква – не якась просто людська організація, це Тіло Христове. Іншими словами, це середовище освячення. А освячення означає зцілення від ран гріха. Святіший Отець Франциск каже, що Церква подібна до військово-польового шпиталю, до якого приносять хворих, зранених. Але там ми маємо можливість оздоровитися. Ми, лікуючи рану, очищаємо її. Так само й у Церкві – користуючись усіма джерелами, ліками, які знаходяться в ній, ми можемо очищуватися.

Які є ці інструменти лікування? Насамперед – покаяння. Таїнство, коли Господь Бог прощає нам гріхи, а також дарує запобіжник від них, про який ви питаєте. Це є благодать Святого Духа. Людина тільки повинна прийняти її і повірити, що вона може одужати. Не власною силою, а силою Божою.

Сьогодні наше українське суспільство має дуже багато своїх соціальних гріхів. Годі про всі й згадати в такому короткому діалозі. Згадаю про один, який найбільше дошкуляє всьому суспільству, але його також можна побачити й у церковному середовищі. Це гріх корупції. Корупція – моральне знищення. Гріх корупції наче іржа роз’їдає зсередини людину, людське серце. Ми в Церкві розуміємо корупцію як гріх, як моральне зло. І очевидно, що ми сьогодні в Україні скорумповані всі. Я часто кажу своїм вірним: якщо ми готові давати хабарі, будьте певні, що знайдуться ті, хто буде готовий його брати.

Коли ми, сідаючи в авто, не застібаємо ремінь безпеки, то будьте певні – раніше чи пізніше ми від того постраждаємо. Коли хтось сідає за кермо в нетверезому стані, раніше чи пізніше це буде великою загрозою для його власного життя, а також життя тих, хто є навколо. (Ми ж бачимо, сьогодні скільки людей гине через те, що дехто нехтує правилами дорожнього руху).

НАШІ СВЯЩЕНИКИ ОТРИМАЛИ НЕОБХІДНІ ІНСТРУКЦІЇ – ЯКИМ ЧИНОМ ТРАКТУВАТИ ГРІХ КОРУПЦІЇ У ТАЇНСТВІ СПОВІДІ

Те ж можна сказати, коли ми будуємо різні міжособистісні стосунки. Наприклад, нам усім сьогодні в Україні потрібно справедливого суду. Дуже часто, коли суд виносить рішення, ми самі вирішуємо – чи воно справедливе, чи ні. Ми бачимо навіть, що дуже часто ми більше віримо у право сили, ніж у силу права. І таким чином ми іноді самі зсередини розвалюємо цю інституцію влади.

Це є все різні прояви однієї негативної дійсності, яку ми називаємо корупцією. Що Церква у зв’язку з цим робить? Ну, передусім… Наші священики отримали необхідні інструкції – яким чином трактувати гріх корупції у тайні сповіді. Бо сповідь – це елемент покаяння, отримання прощення наших гріхів.

Є окреме розпорядження, яке стосується всіх! Чи то сповідається єпископ, чи сповідається священик, чи сповідається мирянин. Сповідник, духовний отець, мусить запитати – чи є гріхи корупції в цієї особи. Мусить питати, чи часом не вчинила людина того гріха, чи не завинила щодо корупції. Як вчинила – мусить каятися. І мусить той гріх виправити.

Повернімося до прикладу із судом. Часом несправедливе рішення судді може завдати не тільки доброму імені, а й життю певної людини. Тоді, аби отримати відпущення своїх гріхів, несправедливий суддя мусить виправити кривду, завдану людині, якій він виніс несправедливий вирок. І аж тоді він може отримати розрішення своїх гріхів.

Це один із духовних, а й дисциплінарних методів, за допомогою яких ми намагаємося боротися з гріхом корупції. Це вада, це ворог номер один, який із нутра роз’їдає нашу країну. Очевидно, що органи державної влади можуть боротися легально – методами права. Зараз, дай Бог, будуть створені антикорупційні суди, які зможуть переслідувати з точки зору судочинства, юриспруденції…

Але духовна дійсність, внутрішня дійсність, на нашу думку, є набагато важливішою. Коли ми не будемо порушувати закони не тому, що боїмося покарання, а з переконання що ті закони стоять на сторожі нашого кращого майбутнього, тоді в Україні запанує верховенство права.

Олег Кудрін, Вільнюс