Єпископ Браєн (Байда): «Церква стала матір’ю для багатьох наших вірних, що покинули рідні краї в пошуках хліба насущного…»

Не так давно Єпископ Саскатунський Браєн (Байда) з Канади перебував з робочим візитом у Мадриді. Власне, саме за присутності архиєрея відзначено відзначено дуже цікавий факт: владика Браєн став першим ієрархом УГКЦ, який удостоївся високої честі бути на Богослужінні в головній іспанській архикатедрі та ще й співслужити з Архиєпископом Мадрида кардиналом Антоніо Марією Роуко Варелою.

Ось якраз саме після цієї знаменної події мені вдалося поспілкуватися з одним із наймолодших наших ієрархів. Розмова, хоч і була короткою з огляду на дуже щільний графік перебування владики, але напрочуд цікавою та змістовною. Зрештою, переконайтеся в цьому самі. Проте спершу…

Коротка біографічна довідка

Народився владика Браєн 21 серпня 1961 року в місті Саскатуні (провінція Саскачеван, Канада) в родині вихідців з України.

31 липня 1983 р. склав перші чернечі обіти в монастирі Чину Найсвятішого Ізбавителя, а 13 вересня 1986-го – вічні обіти. У 1983-1987 роках навчався у Колегії св. Михаїла, після чого став магістром богослов’я. 30 травня 1987 р. прийняв священичі свячення.

У 1987-1990 рр. був духівником у Колегії св. Володимира у Робліні й одночасно відвідував курси з педагогіки при університеті Манітоби у Вінніпезі, де в 1991 р. отримав ступінь бакалавра. Своє навчання продовжив в Інституті імені митрополита А. Шептицького в Оттаві, ставши бакалавром східних студій. 1990 року призначений соцієм і професором у Колегії св. Володимира, а потім і директором. 1994-1997 рр. – настоятель і директор Дому Спасителя у Торонто, де підготовляв кандидатів до чернечого життя.

1997-1999 роки – сотрудник у парафії Святих Петра і Павла в Саскатуні. У 1999 р. був настоятелем дому для бідних і опущених людей. У 2000-2002 рр. – сотрудник у парафії Матері Божої Неустанної Помочі в Йорктоні. Там же таки з 2002 року – ігумен і парох.

Про нього кажуть, що він є ревним і відданим душпастирем, добрим проповідником, легко спілкується як з молоддю, так і зі старшими, як з багатими, так і з бідними.

2 травня 2008 р. у Ватикані було повідомлено про його призначення Єпархом Саскатунським. Єпископська хіротонія (висвячення) відбулася 27 червня 2008 р. у катедральному соборі Святого Юрія в Саскатуні.

Зізнаюся відверто, владико, коли вперше побачив вашу міцну статуру, почув прізвище та звучний голос, відразу ж пригадав організатора українського козацтва, якого називають гетьманом і якому приписують заснування Запорізької січі, князя Дмитра Байду-Вишневецького. Це про нього співається у відомій думі, в якій є такі слова: «В Царграді на риночку, ой п’є Байда мед-горілочку…» І хоч його постать оповита більше легендами, аніж достовірними фактами, та все ж з пам’яті народної його не викреслити.

З цієї оказії перше запитання. Звідкіля у вас таке прізвище? І якими вітрами занесло ваших прародичів до Канади?

Що я знаю? То був колись повіт Городенка на Станіславівщині, а зараз Івано-Франківська область. А ось чи повіт змінили – не знаю. Але там є маленьке містечко, яке називається Жабокруки, з наголосом на «бо». То є близько до Обертина. Я відвідав його перший раз у 1990 році. І ми знайшли пам’ятники на цвинтарі, понищені часом. Півтора року пізніше ми поставили пам’ятник триметрової висоти, віддавши, у такий спосіб, данину шани всім членам роду Байдів, які померли і поховані як в Україні, так і в Канаді.

Саме відтоді мені відомо, що чотири брати приїхали до Канади, менше-більше через чотири роки один за одним, починаючи з 1899 року. Між іншим, ми недавно мали наш родинний з’їзд, в якому брало участь 280 осіб. Це відбувалося в Саскачевані, близько від Саскатуна. Організували бенкет, спілкувалися і так далі. Це все дуже гарно було.

Перебуваючи в іспанській столиці, ви гостювали в українській греко-католицькій парафії Благовіщення, яка відзначила десятилітній ювілей свого офіційного заснування. З цієї нагоди взяли участь у Божественній Літургії, яку очолював Архиєпископ Мадрида кардинал Антоніо Марія Роуко Варела. Які враження винесли?

Було дуже приємно перебувати в цій парафії, співслужити з одним із ієрархів Іспанської Церкви в день, коли святкували в латинському обряді Івана Золотоустого. Рівно ж як і надзвичайно радісно відзначити наших українських парафіян, що так чисельно зібралися тут, незважаючи на будній день і доволі пізній час. Здебільшого це – середнього і молодшого віку люди, що особливо відрадно. Це зайвий раз підтверджує думку, що Церква стала матір’ю для багатьох-багатьох наших вірних, що покинули рідні краї в пошуках хліба насущного. Але які не забувають і про хліб духовний.

Приємно, що мені вдалося навіть повечеряти з кардиналом. Учора ж він і запросив мене до архикатедрального храму Пречистої Діви Марії Альмудени на Святу Літургію, яку відправили з нагоди початку церковного року.

А тепер пропоную відволіктися від Іспанії. Ви – єпископ у Канаді. Бачите і знаєте людей, котрі прибули туди давніше й які приїжджають зараз. Кажуть, що існують проблеми між старою і новою еміграцією. Які ваші думки з цього приводу?

Ви знаєте: кожна хвиля еміграції має свої особливості. Є також різні причини чому так сталося: і економічні, і політичні або ще якісь інші. Тому не дуже легко дістати конкретну відповідь. Може дещо пізніше стане ясніше.

Прочитав у вашій біографії, що ви в 1999 році були настоятелем дому для бідних і опущених людей.

Цей дім знаходиться в центрі міста та призначений для найбідніших людей, якими я опікувався. Ми намагалися проповідувати Євангелію для тих бідних. Бог, напевно, хотів, щоб ми були поміж ними. Не тільки відвідати бодай один день на тиждень, але жити там, перебуваючи з тими людьми. Ми намагалися допомагати їм. А вони, можливо, через Ісуса Христа помагали нам.

А чи серед тих людей були представники нової хвилі? Чи знаєте таких, хто опускається до бомжування, випиває? Бо тут, в Іспанії серед нашого брата-заробітчанина такі трапляються, хоч і зрідка. Вони не йдуть до церкви, натомість пиячать, вживають наркотики. Чи ви таких стрічали серед тих, хто приїхав до країни кленового листа нещодавно?

Тяжко сказати. Мабуть, і є одиниці, але я їх не зустрічав. Хоча, серед усіх хвиль еміграції були різні люди. Тому про це обов’язково треба подумати. Мабуть, неважко буде знайти інформацію про таких людей, щоб не випускати їх з поля зору і старатися чимось допомогти.

Владико Браєне, про українців як в Іспанії, так і в Канаді, склалася, загалом, позитивна думка. Вона не змінюється навіть після приїзду наших земляків і нині. Думаю, що не від доброго життя покидають наші земляки рідні терени. Чи є надія, що колись цей процес бодай пригальмується?

Завжди маємо надіятися. Завжди надіємося, що Бог з нами. Ми дуже побожні люди. І просимо Всевишнього, щоб він помагав нам. І це є наша надія.

Любомир КАЛИНЕЦЬ
Мадрид

Післяслово

Звичайно, радісно нам, заробітчанам, зустрічати у себе одного з наших ієрархів. Як і тішитися перебуванням його преосвященства в головному храмі Іспанської Церкви. Одначе, висловлю, мабуть, сподівання усіх наших вірян в Мадриді та його околицях, як і, безперечно, всієї Іспанії, про приїзд Глави УГКЦ Блаженнішого Святослава.

Ми не забули його попередній візит у квітні 2000 року, тоді ще на посаді віце-ректора Львівської духовної семінарії Святого Духа. В той час його Блаженство виконував доручення тодішнього Єпископа-помічника Глави УГКЦ владики Любомира (Гузара) ознайомитися з життям української громади. Чимало з нас пам’ятає спільне Богослужіння в столичному храмі Матері Божої Доброї Вісті, як і сповідь, уділену багатьом тодішнім віце-ректором семінарії.

Власне, після цих відвідин, коли отець Святослав особисто оцінив ситуацію, що склалася, він подав пропозицію про приїзд сюди українського священика для надання тутешнім вірним постійної душпастирської опіки. І незабаром до його порад прислухалися.

Джерело: http://news.ugcc.org.ua