ІІ Ватиканський Собор – новий подих Церкви. Павло VI у Святій Землі: підсумки
Попереднього разу ми розглянули паломництво Папи Павла VI до Святої Землі, яке відбувалося від четвертого до шостого січня 1964 року, зосередившись на важливих моментах цієї подорожі. В день повернення до Риму, після обміну привітаннями із мером італійської столиці поблизу Колізею, папа о 21:00 досяг площі святого апостола Петра. Ще того вечора, незважаючи на щільний графік заключного дня подорожі, Святіший Отець звернувся зі словом до вірних, зібраних на цій площі та до Священної Колегії кардиналів. Нижче наведемо основні думки із цих двох звернень.
Промовляючи до вірних, папа, зокрема сказав такі слова:
“Я передаю вам вітання із Вифлеєму, де цього ранку я служив Святу Месу; я передаю вам мир Господній. Я передаю вам те, що ви вже маєте у власному серці та виявляєте, що зрозуміли добре реальність, тобто що поміж Христом, Петром та Римом є прямий зв’язок. Цей зв’язок відлунював усіма святими емоціями і тепер стає виразником усіх моїх благословень. Ви уже зрозуміли, що моя подорож не була лише відокремленим духовним паломництвом: вона стала подією, що може набрати великої історичної ваги. Вона є однією з ланок, що єднає із столітньою традицією; це радше початок нових подій, що можуть стати великими та благодатними як для Церкви, так і для людства. Цього вечора я скажу вам лише одне – я мав за велике щастя обійняти вранці, після багатьох-багатьох століть, Вселенського Константинопольського Патріарха та обмінятися із ним словами миру, братерства, прагнення єдності, згоди та шани для Христа і плідного служіння для всього людського роду. Надіємося, що ці початки принесуть добрі плоди; що зерно проросте та дозріє. Наразі молімося усі: щоби ці години та ці події стали справді великими і позначеними Божою благодаттю. Отримайте тепер моє благословення: в ім’я Отця, і Сина і Святого Духа. Слава Ісусу Христу!”
У своєму зверненні до Колегії кардиналів Папа Павло VI також зосередився над цією історичною зустріччю із вселенським Патріархом, сказавши зокрема наступне:
“Вселенський Константинопольський Патріарх Атенагор, разом із одинадцятьма митрополитами вийшов мені назустріч та захотів мене обійняти так, як обіймає брат брата. Він захотів стиснути мою руку та провести мене, рука об руку, до зали, в якій ми повинні були обмінятися деякими словами, щоб сказати: ми повинні, ми повинні порозумітися, повинні налагодити мир, показати світові, що ми знову є братами. І Патріарх додав мені ще сьогодні вранці: «Скажіть мені, що нам потрібно зробити, скажіть мені, що нам потрібно зробити». Ми стоїмо, отже, перед цією пропозицією, перед цим запитанням, що для нас стає предметом для вагомих роздумів… […] Скажу (вам) лише це: там я молився за вас, Панове Кардинали, моїх співробітників, за усіх єпископів світу, священників, вірних; я просив в Ісуса, Який дав мені це велике щастя відчувати таку близьку Його присутність, Його дію, Його безпосередню підтримку, щоб наповнив мене також благодаттю та радістю не лише для моєї убогої душі, але для усіх, кого я маю обов’язок підтримувати та висловлювати подяку. І ви, Панове Кардинали, були першими присутніми у цій моїй молитві.”
Говорячи про наслідки паломництва Папи Павла VI до Святої Землі, без сумніву можна сказати, що ця подорож мала великий успіх. Передусім це було вперше, щоб папа римський відвідав місця, де Ісус народився, жив, навчав, помер та воскрес. За неповних три дні, завдяки надзвичайній організації та співпраці із владою Йорданії та Ізраїля, він зміг відвідати основні місця, де пройшло земне життя та місія Ісуса Христа. Ця подія зібрала навколо постаті наступника святого апостола Петра постійну присутність великого натовпу, який не міг повірити в те, що переживає такий надзвичайний та історичний момент.
Як ми тепер можемо дізнатися із архівних записів, думка про паломництво зародилася в голові папи виключно як духовна подія, і залишалася такою впродовж усього перебігу подорожі. Навіть якщо, очевидно, не бракувало зустрічей із цивільною владою країн Йорданія та Ізраїль. В кожному разі, усі оці моменти привітань, будучи важливими та символічними, залишилися пов’язаними із прибуттям та відльотом. Зовсім іншим є характер двох зустрічей, які Папа Павло VI провів із Вселенським Константинопольським Патріархом. У тих перших обіймах наступників апостола Петра та апостола Андрія, були в одну мить зруйновані стіни та подолані століття віддаленості та відмінностей між католицькою і православною Церквами, остаточно відкриваючи двері для нового діалогу, позначеного повагою та дружбою.
Незважаючи на слова та добру волю Патріарха, все ж залишалися деякі перешкоди, які слід було подолати. Здебільшого такі перешкоди були саме в православної сторони, як з політичного, так і з релігійного огляду. Навіть якщо не підлягала дискусії історична важливість осідку апостола Андрія, політична вага православної Церкви на той час перебувала майже цілковито в руках Московського Патріархату, який сильно залежав від радянської політичної влади; в тому числі і в духовних питаннях. Водночас, православні Церкви, маючи автокефалію, могли автономно вирішувати який їм робити вибір. Саме тому для деяких із них наближення із католицькою Церквою було можливим і навіть бажаним, тоді як для інших така можливість навіть не розглядалася. Також і з доктринальної точки зору були суттєві розбіжності: для деяких православних богословів питання першості папи римського та питання filioque у Символі віри могли бути досить легко подолані, або ж не представляли нездоланну проблему; для інших, натомість, являлися складним для розв’язки питанням. Однак був один пункт, що лякав усіх православних, навіть ті Церкви, що були відкритими до пошуків відновлення єдності – йдеться про втрату автономії на користь римської централізації. Цей страх полягав у тому, що у випадку відновлення єдності із Римом відбудеться так звана латинізація православних Церков. Мається на увазі не стільки літургійний обряд, як радше більша юридична залежність від папи римського та від ватиканських конгрегацій.
Лише скликання всеправославного Синоду, над яким працював також і Патріарх Атенагор, могло би визначити відновлення досконалого сопричастя православних Церков із Римом. В кожному разі, також і цей напрямок із деяких причин виглядав цілковито неможливим. Принаймні станом на той час.
Отож у даній передачі ми звернули нашу увагу на основні думки у зверненнях Папи Павла VI до вірних та Колегії кардиналів, які він висловив в день завершення свого паломництва до Святої Землі. Також ми роздумували над наслідками, до яких призвела ця паломницька поїздка. Слід зауважити, що дана подія відбувалася впродовж другого міжсесійного періоду ІІ Ватиканського Собору. Про інші важливі та визначні моменти, що відбулися під час цього міжсесійного періоду, поговоримо у наступній передачі.
Джерело: Piero Doria. Storia del Concilio ecumenico vaticano II. Tau editrice, 2016. c. 156-160.
о. Андрій Твердохліб
о. Андрій Твердохліб
About The Author
