Кардинал Шенборн: правда і розкаяння – умови отримання Божого милосердя

У рамках Ювілейного Року Милосердя, від 31 березня до 4 квітня у Римі відбувається Європейський Апостольський Конгрес Милосердя, кульмінацією якого буде вечірнє чування разом із Святішим Отцем на площі Святого Петра у Ватикані у суботу, 2 квітня 2016 р., та Свята Меса на тій же ватиканській площі, яку наступного дня, у неділю Божого Милосердя, очолить Вселенський Архиєрей.

Праці Конгресу урочисто відкрив його Президент кардинал Крістоф Шенборн, Архиєпископ Відня. На початку свого виступи він зазначив, що сьогодні дуже багато говориться про милосердя. Про нього можна почути як в університетських аудиторіях, так і в парафіяльних залах. Однак, чим насправді є милосердя, про яке навчав Ісус Христос? Чи воно є людським, тобто, чи людина може брати у ньому участь, чи може вона належить виключно Богові і слід бути Богом, щоб його здійснити? Чи воно є природною реакцією людини на справжній біль, чи може воно є лише своєрідним наставленням Ісуса, і як наслідок також християнства, у баченні довколишнього світу?

Кардинал Шенборн, будуючи свою промову довкола цих запитань, наголосив, що вони не є банальними, а навпаки, – дуже важливими, адже торкають глибини сумління кожного християнина. Євангелист Лука у 7-му розділі, розповідаючи про воскресіння єдиного сина вдови з Наїму, вживає слово, яке можна було перекласти «зжалився», «розчулився». Ісус, бачачи трагедію бідної вдови, розчулився, зжалився над тією жінкою і повернув до життя її сина. Подібне наставлення переповнювало Спасителя при зустрічі з прокаженим, з двома сліпцями, які просили про зцілення. Коли Христос зустрічався із страждання людей, не переходив повз них мимо, не відвертав від них Свого погляду, дозволяв на те, що ця їхня біль Його заторкнула. Отож, знову запитання: Чи розчулитись перед терпінням прокаженого чи сліпого – це природне наставлення, чи воно притаманне лише тому, хто отримав відповідну благодать? Чи не було б милосерднішим вбити невиліковно хвору особу, що страждає, позбавляючи, таким чином, її того терпіння, аніж зайняти позицію, яку відстоює християнство, тобто берегти життя аж до його природної смерті, незважаючи на терпіння?

Архиєпископ Відня підкреслив, що милосердя Ісуса щодо потребуючих, щодо тих, які терплять, має природну основу, притаманну кожній людині: сповнюватись жахом перед насильством, і навпаки. «Брак милосердя вважається браком людяності», – мовив кардинал Шенборн, додаючи, що любов Ісуса, без сумніву, пов’язана із чуттєвістю, але також була виявом сильної волі, бо, в іншому випадку, не могла б подолати відрази, яку в нашій чутливості викликає зустріч з людиною, вкритою гнійними ранами. У бажанні посвятитись є, отже, раціональний елемент, щоб не бачити в іншій людині хвороби, яка відштовхує, а навіть більше, не зауважувати особи, яка страждає тією страшною недугою. Тому, можна сказати, що Ісус милосердиться, розчулюється саме тому, що є не лише Богом, але й людиною.

Далі кардинал вказав на те, Спаситель не чинив діл милосердя всім, тобто в якійсь абстрактній формі, але конкретним людям, яких зустрічав на Своєму шляху. Про те, як слід бути милосердним, Ісус пояснив у притчі про милосердного самарянина. Можливо священик та левіт, які пройшли повз вмираючого, мали поважні причини так вчинити, можливо самі боялись потрапити у руки розбійників. Ісус не розповідає про те, що вони відчували, але лише те, що вони зробили, а вони пройшли повз потребуючого, не змилосердившись над ним. Милосердя повинно бути конкретним, зазначив Архиєпископ Відня, його слід чинити тут і тепер, тим людям які цього потребують, яких зустрічаємо у конкретних ситуаціях.

Однак, варто пригадати й про те, що Спаситель робив вчинки милосердя і великим групам людей, як наприклад, коли помножував хліби та рибу, щоб втамувати голод його слухачів. Кардинал пригадав, що саме учні приступили до Ісуса, заохочуючи Його відпустити народ, щоб ті розійшлись по довколишніх селах та подбали собі про їжу. З цієї їхньої поведінки виглядає, що учні є милосерднішими, ніж Спаситель. Але ні! Ісус каже: «Ви їм дайте їсти». Іноді наша поведінка, що, на перший погляд, схожа на милосердя, є насправді бажанням позбутись когось, звільнитись від проблем іншої особи. Це є фальшиве милосердя!

Далі кардинал Шенборн говорив про те, як розрізнити справжнє милосердя від фальшивого, пов’язаного з власним егоїзмом. Як зазначив доповідач, усе пов’язано із серцем людини. Іноді можемо запитати себе: «Як це можливо, що близькість з Ісусом Христом вчиняє наше серце твердим? Чи взагалі таке можливе? Чи близькість із Господом може нас залишати нечутливими до болю та терпіння наших ближніх?» Тут, як зазначив Архиєпископ, ми заторкуємо «таємницю несправедливості». Рутина, комфорт, безтурботність поступово вчиняють нас нечутливими та охолоджують нашу первісну милосердну любов, що є загрозою для усього, навіть для священства і подружжя. Тверді і замкнені на милосердя серця є подібними до тих, які засудили Ісуса на смерть.

А на закінчення своєї промови Архиєпископ Крістоф Шенборн запропонував поставити собі ще одне запитання: «Чи існує милосердя також і для нас грішних? Так, існує», – з абсолютною впевненістю відповів кардинал, вказуючи на те, що для отримання милосердя потрібні дві умови: правда і розкаяння. Адже нічого так не вчиняє наше серце твердим, як намагання себе виправдати. А це у свою чергу призводить до того, що серце такої людини стає твердим та нечутливим до ближніх. Ісус подарував своє життя за тих, які Його вбили, Він прийняв за них засуд на смерть, Він помер за них. «Бог замість помсти обирає милосердя, – мовив доповідач, – Бог не хотів перемогти наш брак милосердя іншим способом, ніж надміром Свого милосердя щодо нас». Це є основа християнської віри – немилосердним, Він виявив милосердя, прощення гріхів, не призначив покарання для Своїх вбивць, але подарував їм любов.