Сестри Катехитки Святої Анни розпочали служіння арештованим жінкам у Римі

Ще у 2005 році сестри Служебниці НДМ розпочали служіння у центрі ідентифікації і депортації осіб «Ponte Galeria» у Римі. Після кількарічної перерви, нещодавно з благословення Владики Діонісія, Апостольського візитатора для українців греко-католиків в Італії та Іспанії, зазначену місію продовжило Згромадження Сестер Катехиток Святої Анни в особі сестри Еділми Весоловскі.

В «Ponte Galeria» у Римі перебувають жінки та дівчата із багатьох країн світу. Серед яких, зокрема, українки, росіянки та з інших країн СНД (Молдавія, Грузія). Сестра Еділма, СКСА, разом зі сестрами інших національностей, щосуботи відвідують цих жінок із метою моральної підтримки та спільної молитви. Загалом в Центрі знаходяться 100-120 осіб, серед яких нерідко перебуває біля 10-ти українок. Основною причиною потрапити у «Ponte Galeria» є відсутність документів. Ці центри є місцями тимчасового перебування в період встановлення особи перед видворенням з Італії. Нелегали нерідко знаходяться там до півроку. У разі скоєння злочину нелегальний статус мігранта вважається обтяжливою обставиною. Хоча подібні центри не є тюремними закладами, проте умови утримання в них є доволі важкими.

«Коли я нещодавно (місяць тому) вперше прибула з іншими сестрами до «Ponte Galeria» – ділиться с. Еділма – я ще не мала чіткого розуміння про те, що саме я могла робити, щоб конкретно допомагати цим жінкам. Я одразу помітила, що інші сестри, що відвідують цей центр, вже багато часу, виконують своє служіння спокійно і без зайвих тривог. Як тільки ми ввійшли до цієї в’язниці, багато жінок вийшли нам на зустріч, щоб привітатися, як кажуть, «вже біля самого порога». Відразу було відчутно, що вони чекали на прихід сестер, і що це момент їхньої великої радості. Можливо, єдиний протягом довгого тижня, адже для них це є місце, де час зупинився. Водночас я побачила погляди, в яких була відсутня надія, погляди повні страхів та переживань. На моє привітання «Слава Ісусу Христу» я побачила в очах українських жінок маленькі іскорки надії та радості. Їх було п’ять, але це число постійно змінюється. Вже наступного тижня одних депортували і привезли сюди інших. І так середнє число кожного тижня коливається.

Час для нас, що є на волі, і задіяні до різного роду праці пролітає, для них же час є недругом. Проходять дні, а вони не знають куди і коли їх спрямують… Зростають переживання та страх. Моя присутність для українок, думаю, що є дуже важливою. Для них я репрезентую близьку Церкву, яка сама приходить до них. Адже вони не можуть іти до храму, молитися там, сповідатися, подати намірення на Літургію. Ми всіма силами намагаємося бути близькими до них, а найважливіше уміти вислухати кожну, коли вони виливають у своїх розповідях усі свої болі. Ми разом молимося, приносимо їм літературу в рідній мові, забираємо їхні намірення на Літургії та заносимо нашим священикам. Я особисто чуюся дуже добре прийнятою цими жінками. Від самого початку я не приховувала, що я бразилійка польського походження, зрештою і сама моя українська мова, якою я розмовляю не є перфектною і може мене видавати. Але вони мене тепло прийняли і мені довіряють. Наша група складається з сестер різних національностей. Знати більше мов – це інструмент, яким Святий Дух вміє добре управляти. Нерідко біля мене можуть гуртуватися і жінки інших національностей. Розмовляючи українською, португальською, італійською та трохи англійською мовами, маю нагоду долинути до сердець більше людей. Ми не можемо змінити законів, але малими жестами, такими як бути поруч, разом молитися, принести солодощів, літератури тощо, ми зближуємося до терплячих як Марія під хрестом. Вона не могла витягти цвяха з тіла свого Божественного Сина, але вона була близько біля нього, щоб співтерпіти. Таку ж місію бажають покладати на себе сьогодні і сестри із різних згромаджень та національностей, відвідуючи центр “Ponte Galeria”».