«Мене тримає вервиця і Євхаристія», — священник УГКЦ із прифронтового Мирнограда

22 січня 2024 року, рівно опівночі, у двір густозаселеного району м. Мирноград прилетіла ворожа ракета С-300. У мікрорайоні Молодіжному проживає близько 20 тисяч населення. Серед житлових будинків — переважно п’яти- та дев’ятиповерхівки.

«За Божою ласкою, Божою любов’ю, молитвами людей і Богородиці, яка чуває над цим містом, жодних жертв не було», — розповів о. Іван Василенко.

За словами священника, унаслідок удару 2 людини поранено, 400 вікон розбито і дуже пошкоджено 40 автомобілів, багато людей залишилися без повноцінного житла посеред зими.

«Зараз я перебуваюу храмі, але, повірте, про себе не маю часу думати, — зазначив священник. — Щохвилини намагаємося послужити потребуючим».

Отець Іван розповів, що УГКЦ активно допомагає родинам, які залишилися в Мирнограді, регулярно доставляючи їм гуманітарну допомогу. Крім цього зазначив, що люди постійно потребують помочі, зокрема продуктових наборів від Патріаршої фундації «Мудра справа», а також фінансової для тих, чиє житло постраждало від російської зброї.

«Хочеться мені нагадати дуже важливі слова митрополита Андрея Шептицького: „Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою невтомною працею любіть Україну“».

Діяльність Церкви в Мирнограді

Парафія в Мирнограді на Донеччині існує вже понад 20 років. Саме там, зокрема у храмі Святих верховних апостолів Петра і Павла, здійснює служіння о. Іван Василенко.

«Це моя перша парафія, — розповідає о. Іван. — На початку ми служили у квартирі, потім в актовому залі, потім протягом 10 років молилися у каплиці. А ось вже за останні 10 років збудували великий кам’яний храм Святих верховних апостолів Петра і Павла».

За словами пароха, кількість парафіян у Мирнограді завжди збільшувалася: від 10 вірян у квартирі до 60 молільників вже у храмі. На жаль, з початку повномасштабної війни багато людей виїхало. Однак людей тримає молитва: «Я думав, що тут живуть безбожні люди, яким без Бога добре. Але це не так — без Бога їм погано», — наголосив о. Іван.

Окрім храму Петра і Павла, минулого року народилася ще одна маленька парафія УГКЦ — храм Пресвятої Тройці. До каплиці сьогодні ходять близько 15 парафіян, які щодня моляться Літургію.

Священник розповів, що на Донеччині особливо відчуває неймовірну підтримку Церкви — єпископів та священників УГКЦ з усіх куточків країни та світу. Зокрема, владика Максим Рябуха, єпископ-помічник Донецького екзархату, часто здійснює душпастирські відвідини парафій у регіоні з братами-семінаристами. Для місцевих — це радість і благодать помолитися разом з єпископом, поспілкуватися з ним та майбутніми священниками.

«Навіть слово все ж таки має велику силу. І коли людина приїжджає з підтримкою і обіймає, — це більше, ніж всі гроші світу», — поділився о. Іван.

Важливо зазначити, що громада займається і благодійною працею. У місті є пункти незламності від «Мудрої справи», де потребуючі можуть зігрітися й отримати гуманітарну допомогу. Також у Мирнограді є три притулки для тварин, де в кожному живе понад 100 собачок. Отець Іван разом із волонтерами піклуються про менших друзів і регулярно привозять їм корм.

У громаді, крім благодійності, проводиться також робота з молоддю. І хоча в регіоні зараз залишилося зовсім мало дітей та підлітків, у сусідньому Покровську є парафія УГКЦ, де часто збирається молодь, спілкується між собою та проводить різні заходи.

Отець Іван розповів, що в місті залишилося багато парафіян похилого віку, не здатних самостійно приходити на богослужіння: «Я їх втішаю, кажучи, що колись вони ходили до Божого храму, а тепер Бог до них сам приходить. Тобто я беру Святі Тайни і йду до них. Ось такі маленькі служіння».

«Людину заспокоює молитва»

За час війни люди дуже змінюються. Отець Іван наголосив, що на Донеччині люди теж багато моляться, як ніхто хочуть миру і перемоги української армії над злом та темрявою, що прийшла. Однак важливо в сучасних умовах уміти зберігати спокій та оптимізм.

«Сьогодні одна жінка запитала, звідки в мене такий оптимізм і сила, — розповів священник. — Мене тримає вервиця і Євхаристія. Я сказав, що це не від мене — це Бог дає мені і я передаю цю позитивну енергію кожному. Я закликав жінку прийти до сповіді та прийняти Євхаристію, щоби відчути те саме, що відчуваю я».

Окрім цього, о. Іван упевнений, що Бог завжди на стороні тих, хто в себе вдома захищає рідних. Світло завжди встає та темряву проганяє. Так буде і в Україні, однак із великими та страшними жертвами нашого народу, на жаль. Але священник закликав пам’ятати, що найбільшою жертвою є жертва Ісуса Христа.

«Життя в людини одне. Але якщо воно прожите гідно і правильно, як проживають люди Божі, то одного життя достатньо. Якщо ми маємо і цінуємо своє коріння, мову, Церкву та віру, тоді ми, як нація, точно маємо майбутнє», — наголосив священник.