На чому ґрунтується віра Церкви в існування чистилища?

Для багатьох людей залишається загадкою вчення Католицької Церкви про чистилище. Часто виникають запитання, що це таке і звідки походять знання про його існування. Одні вважають чистилище окремим місцем, на подобу того, яке представив у своїй «Божественній комедії» Данте Аліг’єрі, інші вважають чистилище прокляттям або покаранням, треті бачать у ньому всього лише необґрунтовану вигадку, підстав для якої у Святому Письмі немає.

Треба відзначити, що справді у Біблії немає слова «чистилище», оскільки це теологічний термін, який ввели пізніше, але говорити що у Святому Письмі немає спогадів про нього – неправильно. Догмат про чистилище прийняли, головним чином, на Ферраро-Флорентійському і Тридентському соборах (XV–XVI ст.) на підставі церковних традицій, які посилаються на деякі тексти Писання. Про них ми й розповімо.

По-перше, варто зазначити, що Церква називає чистилищем стан, в який потрапляють ті, хто вмирає в стані близькості з Богом, але має все ж потребує очищення для того, щоб отримати святість, необхідну для входу в небесне щастя. Це не конкретне місце, але саме тимчасовий стан, в який душа людини, яка не мала важких гріхів, потрапляє після смерті й проходить очищення, потрібне, щоб отримати радість перебування поряд з Богом. Також це не прокляття і не покарання. Чистилище дає душі людини можливість досягти небесного щастя.

Незважаючи на те, що догмат про чистилище остаточно затвердили тільки в XVI ст., віра в можливість очищення від гріхів після смерті була в Церкві від початку.

Уже деякі Отці Церкви, як наприклад св. Кипріан, який помер 258 року, підтримував вчення про існування чистилища, базуючись на словах Ісуса, записаних в Євангелії від Матея: «Мирися з твоїм противником швидко, коли ти ще з ним у дорозі, щоб противник часом не віддав тебе судді, а суддя возному, щоб тебе не вкинули в темницю. Істинно кажу тобі: Не вийдеш звідти, доки не заплатиш останнього шага» (Мт. 5,25-26).

Св. Кипріан стверджував, що для покійних, особливо для мучеників, спасіння настає відразу після смерті. Також він говорив про те, що ті, хто помирає в тяжкому гріху, відразу потрапляють до пекла. З цим було все зрозуміло. Але він думав також про тих віруючих, які під час переслідувань відмовлялися від віри, але потім шкодували за це і каялися. Оскільки деякі з них вмирали до кінця не відкупивши свій гріх (в ті часи віруючі повинні були довго спокутувати гріхи і тільки після цього могли примиритися з Церквою), він стверджував, що для таких людей існувала можливість продовжити очищення після смерті – саме в чистилищі.

В Євангелії є ще одна вказівка на існування чистилища – коли Ісус говорить про гріх, який не буде прощений «ні в цьому світі, ні на тому» (Мт. 12, 32). Ці слова свідчать про те, що деякі гріхи можуть бути прощені й після смерті. Згідно з вченням Церкви, це відбувається саме в чистилищі.

Окрім Євангелій в інших частинах Святого Письма є вказівки про існування того, що ми називаємо чистилище. Наприклад, св. Павло пише: «За благодаттю Божою, даною мені, я, мов мудрий будівничий, поклав основу, а інший на ній будує. Нехай же кожний вважає, як він будує. Іншої бо основи ніхто не може покласти, крім покладеної, якою є Ісус Христос. Коли ж хтось на цій основі будує з золота, срібла, самоцвітів, дерева, сіна, соломи, – кожного діло стане явне; день бо Господній зробить його явним; бо він відкривається в огні, і вогонь випробовує діло кожного, яке воно. І коли чиєсь діло, що його він збудував, устоїться, той прийме нагороду; а коли чиєсь діло згорить, то він зазнає шкоди; однак він сам спасеться, але наче крізь вогонь» (1 Кор. 3, 10-15). У цьому фрагменті Апостол народів говорить про очисний вогонь, який відкриває шлях до спасіння. Хоча тут і не йдеться прямо про чистилище, проте саме опираючись на нього Церква почала розвивати своє вчення на цю тему.

Нарешті ще одна вказівка про існування чистилища міститься в старозавітній Другий Книзі Макавеїв. Там йдеться про загиблих під час битви воїнів, за яких приносили жертву і молитву: «Тому він (Юда Макавей) і приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха» (2 Мак. 12, 46). Цей фрагмент знову ж вказує на існування можливості молитися за душі померлих, які мають можливість «очиститися від гріха». Якби вони перебували в пеклі, молитвою ми б їм уже не допомогли, а якщо на Небі – то молитви їм уже були б непотрібні. З цього випливає, що душі померлих, які були в дружбі з Богом, потрапляють в тимчасовий, проміжний стан очищення, який ми називаємо чистилищем. Таким чином можна побачити, що вчення Церкви про чистилище не є необґрунтованою вигадкою, але базується на текстах Святого Письма.

http://be.radiovaticana.va