Настав час покласти усю нашу надію на Бога, – кардинал Мюллер про коронавірус

Кардинал Герхард Мюллер, колишній префект Конгрегації доктрини віри, написав короткі духовні роздуми щодо ситуації, яка склалась у світі в наслідок спалаху епідемії коронавірусу.

Довіритись Богові в часи кризи

Коронавірус, що загрожує життю, поширився майже по всьому світу. Досі немає вакцини, яка змогла б перешкодити поширенню цієї заразної хвороби чи зцілити тих, хто вже був уражений нею.

Політичні лідери вдаються до усіх заходів, доступних для них, щоб захистити населення. Вони обмежують громадське життя і закликають людей уникати соціальних контактів усюди, де це можливо. Науковці в лабораторіях посилено працюють над тим, щоб знайти антидот до цієї підступної хвороби, яка вже забрала життя тисячів.

Хоча й ситуація не піддається порівнянню з небезпекою війни, однак досвід нашої безпомічності – схожий. Ніхто не знає чи і коли хвороба торкнеться його і чи хтось з його оточення буде в небезпеці. Як і в часи чуми та холери, невдалих врожаїв та голодів, ми знову відчуваємо обмеження того, що є можливим. Кожен знає: можливості вберегти себе від інфекції – обмежені. Немає гарантії, що вона не торкнеться мене серед інших людей. Ми сидимо вдома і чекаємо. Багато кому з нас стає скучно, і нам бракує можливості зайнятись роботою чи відпочинком.

Однак, коли ми таким чином «приземлюємось», існує шанс роздумати над тим, що важливо, не відволікаючись на різноманітні фактори сучасного життя.

Віруюча людина знає: наше життя – в Божих руках. На землі ми не маємо постійного дому. Після нашої смерті нам доведеться відповідати перед Божим Судом за наші вчинки та усе наше життя. Проте ми можемо покладатись на Боже милосердя в житті і смерті, якщо лише віддамось йому.

Навіть тоді, коли ми робимо усе по-людськи можливе в медицині і використовуємо розум, даний нам Богом, щоб оптимізувати умови людського життя, ми все-одно доходимо до межі наших можливостей. Ми не знаємо коли, але знаємо точно, що прийде година для нашого відходу з цього світу.

Апостол Павло має перед очима усю мізерність людства, коли пише до молодої християнської спільноти у Римі: «Гадаю бо, що страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з’явитися… саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих» (Рим. 8,18-21).

В цей період передвеликоднього посту, покладімо усі всю нашу надію на Бога. Його Син є Слугою Божим, як пророкували в Старому Завіті, Котрий «поніс наші немочі і наші болі». І тому ми визнаємо про Ісуса: Його ранами ми зцілені (Іс. 53,4).

Використаймо цей час, який ми змушені провести вдома, для того, щоб роздумати над тим: Ким я є? Як я можу служити у житті спільноті своїми талантами? Чи я люблю Бога усім своїм серцем і всією душею, а свого ближнього як себе самого? Чи покладаю я усю свою надію лише на Ісуса Христа, в житті і в смерті?

Перед своїми стражданнями і смертю на хресті, наш Господь підбадьорював Своїх учнів щодо страху і замішання: «У світі страждатимете. Та бадьортеся! Я бо подолав світ» (Ів. 16,33).

Кардинал Герхард Мюллер, Рим