Папа Франциск – про багату спадщину латинської традиції
Послання Папи Франциска з нагоди ХХІІ урочистих загальних зборів Папських Академій. Високоповажному братові
Кардиналу Джанфранко Равазі,
голові Папської ради з питань культури
і Координаційної ради Папських Академій
З радістю і вдячністю звертаюся до вас із нагоди XXII щорічних урочистих загальних зборів Папських Академій. З 1995 року ці збори слугують своєрідним перетином шляхів, якими рухаються сім Папських Академій, об’єднані Координаційною радою під вашим головуванням. Ця подія пов’язана також зі врученням Премії Папських Академій, яке кожна з них організовує почергово, відповідно до певної царини знань, аби заохочувати й підтримувати зусилля усіх – насамперед ідеться про молодь чи установи, які працюють із молоддю, – хто має здобутки в певних галузях, відзначаючи їхній внесок у проект, який можна було б назвати «християнським гуманізмом».
Тому я хочу сердечно привітати всіх вас, кардинали, єпископи, посли, академіки та друзі, присутні на цих урочистих загальних зборах, щиро сподіваючись, що ця подія надихне всіх, а особливо лауреатів премії, до подальших досліджень та поглибленого вивчення фундаментальних тем християнської гуманістичної картини світу.
Цього разу головним героєм вперше буде Папська Латинська академія (Pontificia Academia Latinitatis), яка тільки нещодавно долучилася до Координаційної ради Папських Академій. Її заснував за власним почином мій високоповажний попередник Бенедикт XVI документом «Латинська мова» (motu proprio «Latina Lingua») від 10 листопада 2012 року, аби «підтримати прихильність до кращих знань і грамотнішого використання латинської мови як у церковному середовищі, так і в широкій сфері культури» (4).
Тому я особливо вітаю президента Латинської Академії, професора Івано Діоніджі, й усіх академіків. Дякую їм за дієву відданість, про яку свідчить перш за все журнал «Latinitas» – кваліфікована й компетентна точка відліку для вчених і поціновувачів латинської мови та культури.
Тема, вибрана для цих загальних зборів: «In interiore homine (У глибинах людських). Дослідницькі шляхи в латинській традиції», – єднає дослідницькі шляхи, прокладені латинськими, класичними та християнськими авторами, які прямують до центру не лише християнського досвіду, а й простої людяності. Тему внутрішнього стану, серця, свідомості й самоусвідомлення насправді можна знайти в кожній культурі та в в різних релігійних традиціях, і вона, що важливо, надзвичайно необхідна й потужна навіть у наші часи, яким часто притаманні зовнішня позірність, поверховість, розділення серця й розуму, внутрішнього й зовнішнього, свідомості й поведінки. Моменти кризи, зміни, трансформації не лише соціальних відносин, а насамперед особи та її найглибшої ідентичності неминуче змушують замислитися про внутрішній стан людини, про глибинну сутність людського єства.
Сторінки Євангелія допомагають нам розмірковувати з цього приводу: це притча про милостивого Отця. Майже посередині в ній є пасаж про «блудного сина»: «In se autem reversus dixit: […] “Surgam et ibo ad patrem meum”» – «Опам’ятавшись, він сказав до себе: […] “Встану та й піду до батька мого”» (Лк 15, 17-18). Шлях християнського й загалом людського життя може бути вписаний у рамці динамічності, початки якої містяться у глибині, всередині, а спрямовані назовні; динамічності, з якої починається шлях навернення, глибоких змін, послідовних і нелицемірних, – і, в такий спосіб, справжнього цілісного розвитку особистості.
Багато діячів як класичного греко-римського, так і християнського світу – маю на увазі насамперед Отців Церкви й латинських авторів першого тисячоліття – роздумували про цю динамічність, про глибинний сенс людини, творячи численні тексти, досі глибокі й актуальні, які заслуговують того, щоб не канути в забуття.
Серед усіх них надзвичайна роль, звісно, належить святому Августинові, який залишив нам незабутні й промовисті сторінки, базовані на його досвіді, описаному в «Сповіді». У творі «Про істинну релігію», наприклад, він запитує, що таке справжня гармонія та, підсумовуючи словами Євангелія давню мудрість – максиму «Пізнай самого себе», вибиту над входом до храму Аполлона в Дельфах і передану в аналогічному вислові Сенеки, – стверджує: «Noli foras ire, in teipsum redi; in interiore homine habitat veritas; et si tuam naturam mutabilem inveneris, trascende et teipsum» – «Поза себе не виходь, повернися до себе; бо ж істина перебуває у глибині людини, і, як з’ясуєш, що твоя природа мінлива, станеш вищим за самого себе» (39, 72).
Його роздуми стають згодом сердечним закликом у Коментарі на Євангеліє від Йоана (18, 10): «Redite ad cor: quid itis a vobis, et peritis ex vobis? Quid itis solitudinis vias?» – «Поверніться до вашого серця! Куди хочете піти, далеко від себе? Зайдете далеко – програєте. Чому залишаєтеся на шляхах пустельних?» Згодом, поновлюючи запрошення, він вказує на справжню мету, на місце, з якого походять людські шляхи: «Redi ad cor; vide ibi quid sentias forte de Deo, quia ibi est imago Dei. In interiore homine habitat Christus, in interiore homine renovaris ad imaginem Dei, in imagine sua cognosce auctorem eius» – «Повернися до серця; там досліди те, що, ймовірно, сприймеш від Бога, бо там образ Божий; усередині, у глибині людини живе Христос, у нутрі ти відновлений на образ Божий; у його образі пізнаєш свого Творця» (там само).
Ці підказки надзвичайно цікаві та важливі й сьогодні – варто повторювати їх і для себе, і для тих, з ким ми розділяємо свої людські шляхи, особливо для молодих людей, які починають велику мандрівку життям і часто потрапляють у лабіринти поверховості й банальності, показової успішності, за якою ховаються внутрішня порожнеча й лицемірство, яке приховує розкол між зовнішністю й серцем, між красивим і доглянутим тілом і порожньою та висхлою душею.
Дорогі друзі, як і святий Августин, я теж хочу звернутися до вас, шановні академіки, учасники загальних зборів, а особливо ті, хто покликаний навчати й передавати мудрість отців, яка міститься в текстах латинської культури: вмійте промовляти до сердець молоді, вмійте створити скарб із багатої спадщини латинської традиції, щоб наставити молодих людей на життєвій дорозі й вести їх довгими стежками, сповненими надії й упевненості в собі, спираючись на досвід і мудрість тих, хто мав радість і мужність «повернутися до себе», аби тривати у власній ідентичності та покликанні.
Отож тепер, аби заохотити й підтримати тих, хто в рамах досліджень мови й латинської культури має намір запропонувати серйозний і цінний внесок до християнського гуманізму, я радий відзначити премією Папських Академій, ex aequo, доктора П’єра Шамбера-Протата за докторську дисертацію про Флора, ліонського диякона, та доктора Франческо Лубіана за критичну публікацію «Дистиха», авторство якого приписують святому Амвросію.
Крім того, відзначаючи вивчення спадщини латинської культури, я маю честь нагородити Медаллю Понтифікату пані доктор Шарі Будтс за критичне видання «Проповідей» святого Августина та групу викладачів з університету Тулуза-ІІ за публікацію цінного підручника з латини для студентів.
Зичу академікам і всім учасникам чимдалі пліднішої роботи у відповідних царинах досліджень і віддаю кожного й кожну з вас під опіку Пресвятої Діви Марії, зразка внутрішньої глибини, Яку в Євангелії від Луки ми двічі бачимо як Ту, Хто «conservabat omnia verba haec conferens in corde suo» – «пильно зберігала все це, роздумуючи в своїм серці» (Лк 2, 19). Нехай Вона допоможе вам завжди зберігати Слово Боже у ваших серцях, аби зробити його світлим і невичерпним джерелом усіх ваших старань.
Щиро вділяю всім вам і вашим сім’ям спеціальне Апостольське благословення.
Франциск, Папа
Ватикан
5 грудня 2017 р.
About The Author
