Папа: Християни – це люди, які прямують проти течії

Єдиною силою християнина є Євангеліє! На цьому наголосив Папа Франциск під час загальної аудієнції у середу, 28 червня 2017 р., присвятивши свої роздуми «християнській надії як силі мучеників». Він пригадав, що коли Ісус посилав Своїх учнів на місію, не ошукував їх легким успіхом, але відверто попереджав, що «звіщення Божого царства завжди викликає спротив».

Як зауважив Святіший Отець, Ісус вживає суворі слова: «Вас ненавидітимуть за моє ім’я» (Мт 10,22). «Християни люблять, але не завжди є любленими. Ісус відразу ставить перед нами цю дійсність: визнання віри, більшою чи меншою мірою, завжди відбувається в атмосфері ворожості», – сказав єпископ Риму, підкреслюючи, що християни – це люди, які пливуть проти течії. Й це, за його словами, нормально, адже «світ позначений гріхом, який проявляється в різних формах егоїзму й несправедливості», а той, хто наслідує Ісуса, «прямує в протилежному напрямку».

Наступник святого Петра підкреслив, що спонукою для цього є «вірність логіці Євангелія», яка є «логікою надії», що перекладається в стиль життя, який «ґрунтується на вказівках Ісуса»: «Першою вказівкою є убогість. Коли Ісус посилає Своїх на місію, то здається, що більше дбає про те, аби “позбавити їх зайвого”, ніж “спорядити”! У дійсності, християнин, який не є смиренним і убогим, неприв’язаним до багатств та влади, й, насамперед, неприв’язаним до себе, не уподібнюється до Ісуса».

За словами Папи, християнин долає шляхи цього світу «лише з необхідним для мандрівки, але із серцем, повним любові». Справжньою поразкою для нього є «піддатися спокусі помсти й насильства, відповідаючи злом на зло». Ісус, кажучи учням, що посилає їх «як овець між вовків», посилає їх беззбройними. Розсудливість, а навіть і спритність, є чеснотами, які «згідні з євангельською логікою», але насильство – «ніколи».

«Єдиною силою християнина є Євангеліє. В часи труднощів потрібно вірити в те, що Ісус стоїть перед нами й не перестає супроводжувати Своїх учнів. Переслідування не є запереченням Євангелія, але його частиною: якщо переслідували нашого Вчителя, то як можемо розраховувати на те, що нас омине боротьба? Однак, перебуваючи посеред бурі, християнин не повинен втрачати надію, думати, що він покинутий. Ісус запевняє Своїх, кажучи: “Навіть волосся у вас на голові пораховане”. Це немовби сказати, що жодне зі страждань, навіть оті найменші й приховані, не є непомітними для Божих очей», – вів далі Святіший Отець, наголошуючи:

«Бог бачить і, без сумніву, захищає, а також дасть Свою винагороду. Адже між нами, у дійсності, перебуває Хтось, що є сильнішим від зла, сильнішим від мафій, від підступних змов, від тих, які наживаються за рахунок зневірених, від тих, які топчуть інших своїм самоуправством… Хтось, хто завжди вислуховує голос крові Авеля, що волає із землі».

Як зауважив Наступник святого Петра, цю вірність Ісусовому стилю, який є «стилем надії», вірність аж до смерті, перші християни назвали прекрасним словом «martirio»-«мучеництво», що означає «свідчення». Існували інші можливості, її можна було назвати «героїзм», «самозречення», «самопожертва». Але перші християни дали назву, яка «випромінює аромат учнівства».

«Мученики, – пояснив Папа, – не живуть для себе, не змагаються за ствердження власних ідей, вони погоджуються вмерти лише з вірності Євангелію. Мучеництво не є найвищим ідеалом християнського життя, бо понад ним вивищується любов до Бога і до ближнього». І християнству суперечить ідея, що «мучениками можуть бути названі також і терористи-смертники», оскільки в цьому «немає нічого з наставлення Божих дітей».

«Іноді, читаючи історії численних мучеників минулого й сьогодення, яких є більше, ніж у перших віках, – підсумував Святіший Отець, – ми вражені стійкістю, з якою вони переносили випробування. Ця стійкість є знаком великої надії, якою вони надихалися: надії, впевненої у тому, що ніщо й ніхто не зможе відокремити їх від Божої любові, дарованої нам в Ісусі Христі. Нехай же, – побажав Папа, – Господь Бог завжди дає нам сили бути Його свідками. Нехай дасть нам жити християнською надією, насамперед, під час прихованого мучеництва, що означає добре та з любов’ю виконувати наші щоденні обов’язки».