Папа: Надія не розчарує, не існує нічого кращого!

Віра – це не лише згідливе мовчання, що все приймає, надія не означає впевненість, що не допускає сумніву й замішання. Віра – це також, іноді, й боротьба з Богом. Думками про це поділився Папа Франциск під час останньої в цьому році загальної аудієнції, що відбулася у середу, 28 грудня, в залі Павла VI у Ватикані. В рамках циклу роздумів про надію, цього разу він представив постать праотця Авраама, про якого святий Павло в Посланні до Римлян говорить, як про приклад віри й надії: «Він, проти надії надіявшись, повірив».

Святіший Отець пояснив, що апостол говорить про віру, з якою Авраам повірив Богові, Який обіцяв йому сина. І це дійсно була «надія проти надії», тому що він був вже похилого віку, а його дружина була неплідною. Але оскільки це сказав Бог, він увірував, хоча по-людськи не було надії.

«Довірившись цій обітниці, Авраам вирушив у дорогу, погодився на те, щоб залишити свою землю та стати чужинцем, сподіваючись цього “неможливого” сина, якого Бог мав йому дарувати, не зважаючи на те, що лоно Сари вже немовби зів’яло. Авраам вірить, його віра відкривається на надію, яка здається нераціональною, але вона є здатністю виходити за межі людських розмірковувань, мудрості й розсудливості світу, за межі того, що вважається зазвичай нормальним, аби увірувати в неможливе. Надія відкриває нові горизонти, вчиняє здатними вірити в те, що навіть годі уявити. Надія дозволяє увійти в пітьму непевного майбутнього, ходячи у світлі. Чеснота надії – прекрасна. Вона дає нам багато сил, необхідних для того, щоб в житті прямувати вперед», – сказав Папа, додаючи, що «цей шлях є трудним».

Як зауважив Наступник святого Петра, також і до Авраама прийшли хвилини «кризи зневіри». Він довірився Богові, все залишив, вирушив у тривалу подорож до краю, який йому вказав Господь, проминуло чимало часу, а сина нема… Й Авраам, не те, щоб втратив терпеливість, але починає «сваритися» з Богом. За словами Святішого Отця, ми повинні «навчитися від нашого праотця Авраама» також і цього «способу молитви».

«Ось ти не дав мені потомства, й мій слуга стане моїм спадкоємцем», – каже Авраам, на що чує відповідь: «Не буде він твоїм спадкоємцем, але народжений від тебе ним стане», – й вивівши його надвір, Господь сказав: «Поглянь на небо й порахуй зорі, якщо зможеш: таким буде твоє потомство». Й Авраам знову повірив Богові.

«Ця подія, – звернув увагу Святіший Отець, – відбулася вночі. Надворі – темрява, але також і в серці Авраама була пітьма розчарування, знеохочення, трудності в тому, аби й надалі надіятися на неможливе. Все-таки патріарх вже був надто в літах, здавалося, що вже не залишилося більше часу на сина, тож його місце займе слуга, все успадкувавши. Авраам звертається до Господа, але Бог, хоч і присутній там і з ним розмовляє, здається, ніби віддалився, що не дотримав Свого слова. Авраам почувається самотнім, він – старий та втомлений. Як і надалі довіряти?».

Однак, за словами Папи, це його нарікання перед Богом «є формою віри та молитвою», адже ні нащо не зважаючи, він і надалі вірить в Бога і сподівається. Бо ж в іншому випадку не мало би сенсу запитувати Господа, пригадувати Йому про обітниці. «Віра, – сказав Єпископ Риму, – це не лише мовчанка, яка все беззаперечно приймає, надія не є впевненістю, яка убезпечує тебе від сумнівів та розгубленості. Дуже часто надія є темрявою, але саме там перебуває надія, що допомагає прямувати вперед. Віра означає також змагатися з Богом, показувати Йому свою досаду без “побожного” лукавства […] Надія також означає не боятися побачити дійсність такою, якою вона є і приймати її протиріччя».

Далі Святіший Отець звернув увагу на те, що Авраам, звертаючись з вірою до Бога, не просить сина, але «допомогти й надалі надіятися». Бог же відповідає, наполягаючи на Своїй «неправдоподібній обітниці». З Його боку нічого не змінилося, Він і надалі повторює те, що казав раніше, не дає Авраамові жодної іншої опори для того, аби почуватися впевненим. Його єдиним убезпеченням залишається «довіритися Господньому слову й надалі надіятися».

Навіть знак зоряного неба є «запрошенням не переставати надіятися». Це ще одна обітниця, ще щось, «чого очікувати в майбутньому». «Бог виводить Авраама з намету, тобто, з його звуженого бачення, та показує зорі. Щоб увірувати, слід навчитися дивитися очима віри: зорі, які всі можуть побачити, повинні для Авраама стати знаком Божої вірності», – сказав Папа, підсумовуючи:

«Такою є віра, таким є шлях надії, яким повинен пройти кожен із нас. І навіть якщо для нас єдиною можливістю залишається споглядати на зорі, це означає, що прийшов час довіритися Богові. І не існує нічого кращого. Надія не розчаровує».