Папа: Пастирі повинні бути близькими з народом

Під час ранкової Святої Меси у п’ятницю, Святіший Отець підніс молитву за хворих, але також і за душпастирів, аби вони зуміли подбати про те, щоб не залишити Божий люд самотнім і супроводжувати його утішенням Божого слова, таїнств і молитви.

“В ці дні єднаємося з хворими, з родинами, які страждають від цієї пандемії. Я б хотів сьогодні помолитися також за душпастирів, які повинні супроводжувати Божий люд в цей період кризи: аби Господь подав їм сили й здатність обирати найкращі засоби для того, щоб нести допомогу. Крайні міри не завжди є добрими, а тому молімося: щоби Святий Дух подав душпастирям вміння та пастирське розпізнавання, аби вони подбали про заходи, що не залишатимуть вірний Божий люд самотнім. Аби Божий люд відчував супровід душпастирів та утішення Божого слова, таїнств і молитви.”

Цими словами Папа Франциск висловив молитовний намір на Святу Месу, яку він вранці, 13 березня 2020 р., в сьому річницю свого понтифікату, відслужив в каплиці «Дому святої Марти», що транслювалася в прямому ефірі. Цей заклик, очевидно, не стосувався заходів, які вживає уряд для стримування заражень, забороняючи зібрання людей, але стосується душпастирів, аби вони рахувалися з потребами вірних, які потребують духовного супроводу в цей драматичний період.

Вірність Бога і невірність народу

Коментуючи під час проповіді читання, а це були старозавітна розповідь про Йосифа, якого брати продали у рабство, та Ісусова притча про виноградарів-убивць, Святіший Отець зауважив, що вони є пророцтвом про Господні Страсті. Він зазначив, що виноградник, впорядкований господарем і відданий в руки виноградарям, є символом Божого народу, якого Господь постійно обирає.

«Народ завжди повинен зберігати в пам’яті хвилину обрання, що він є вибраним народом, зберігати в пам’яті обітницю, щоби дивитися вперед з надією, та зберігати завіт, аби кожного дня жити вірністю. Але в цій притчі трапилося так, що коли прийшла пора збирати плоди, ці люди забули про те, що не є господарями», – зазначив проповідник, вказуючи на те, що побивши чи повбивавши слуг, виноградарі посягнули на життя господаревого сина, щоби привласнити спадщину.

Присвоєний дар

Папа зауважив, що Ісус говорив цю притчу до законовчителів і фарисеїв, які ідеологізували обітницю і Боже обрання. Йдеться про «історію невірності» тому обранню й обітниці, «невірності завітові, який є даром». Не збагнувши, що вибраність, обітниця та завіт є Божим даром, вони повелися з ними як з «власністю».

«Ці люди, – мовив він, – привласнили собі дар і позбавили того виміру дарування, аби перетворити його в “моє”. Й тоді дар, який є багатством, відкритістю, благословенням, був замкнений, полонений в доктрині численних законів. Його ідеологізовано. Таким чином, дар втратив свою природу дару й перетворився в ідеологію. Насамперед, моралістичну, повну приписів, і навіть смішну, що зійшла до казуїстики, детального трактування кожної речі».

Початки клерикалізму

За словами Святішого Отця, йдеться про «великий гріх». Забувати про те, що «Бог Сам став даром задля нас, дарував нам Себе самого», є гріхом. Тоді обітниця перестає бути обітницею, обрання – обранням, а «завіт інтерпретується згідно з моєю думкою», тобто, ідеологізується.

«Тут, в цій поведінці, я вбачаю, можливо, вже в Євангелії початок клерикалізму, що є викривленням, яке завжди заперечує Боже безкорисливе обрання, Божий безкорисливий завіт, Божу безкорисливу обітницю. Забуває про безкорисливість об’явлення, забуває про те, що Бог об’явився як дар, став даром для нас, а ми повинні передавати Його, показувати Його іншим як дар, а не як нашу власність», – наголосив Папа, зауваживши, що клерикалізм не є «явищем лише наших днів», і закликав: «Просімо сьогодні в Господа благодаті приймати дар як дар і передавати дар як дар, а не як нашу власність, не по-сектантському».