Папський проповідник: ідоли змінили імена, але й надалі присутні

Виголошуючи третю великопосну катехизу в каплиці «Redemptoris Mater», проповідник Папського Дому запропонував Святішому Отцеві та членам Римської Курії роздумати над темою «Ідолопоклонство – антитеза Живого Бога».

Справжньою метою нашого життя є навернення, що полягає у викоріненні всіх форм ідолопоклонства. Про це говорив проповідник Папського Дому о. Ран’єро Канталамесса під час третьої Великопосної катехизи для членів Римської Курії та Святішого Отця в п’ятницю 29 березня 2019 р. у каплиці «Redemptoris Mater» у Ватикані.

Що таке безбожництво?

Проповідник зазначив, що найглибший аналіз ідолопоклонства здійснив святий Павло. Описуючи «становище людства перед Христом», він зазначив, що процес відкуплення бере початок не «від нуля, не від природи, а нижче нуля, від гріха». Для святого Павла «головний гріх» прародичів – це «безбожництво й ідолопоклонство».

Апостол Павло відразу пояснює, в чому полягає це безбожництво, зазначаючи, що це означає відмовлятися «славити» Бога і «дякувати» Йому. Іншими словами, це означає відмовлятися визнавати Бога як Бога, не віддавати Йому належної шани, тобто, «ігнорувати» Бога, в значенні «вдавати, що Його не існує».  

Омана побожних людей

Апостол Павло, за словами проповідника, «пережив потрясіння, коли з фарисея став християнином, тому тепер він може впевнено говорити та вказувати віруючим шлях для того, аби вийти з фарисейства».

Він викриває дивну й часту ілюзію побожних і релігійних людей, які вважають себе захищеними від Божого гніву тільки тому, що мають чітке уявлення про  добро та зло, знають закон і, при нагоді, вміють застосувати його до інших, думаючи, що сам привілей того, що вони на боці Бога, або Божа «доброта» й «терпеливість», які вони добре знають, зроблять для них виняток.  

За словами отця Ран’єро, слухаючи ці слова Апостола Павла, людина або навертається, або її серце стає ще черствішим.

Обожнення справи власних рук

Проповідник зазначив, що ідолопоклонство полонить побожну людину, коли вона обожнює «справу власних рук», ставлячи «творіння на місце Бога». Цим творінням може бути дім, чи храм, який будуємо, сім’ю, яку створюємо, чи дітей, яких приводимо на світ.

Основою кожного ідолопоклонства є поклоніння самому собі, культ самих себе, любов до себе самих, коли ставимо себе в центр і на перше місце у всесвіті, приносячи в жертву все інше. Досить прислухатися до себе, коли ми говоримо з іншими, щоб усвідомити, як звати нашого ідола, бо, як говорив Христос, «Уста промовляють те, чим переповнене серце» (Мт 12, 34). Тоді помітимо, скільки речень ми починаємо словом «я».

Стати на сторону Бога

«Результатом цього завжди є безбожництво, непрославлення Бога, а завжди і тільки самих себе». «Багато дерев з високим стовбуром, – пояснив проповідник, – мають стрижневе коріння: головний корінь, що займає в ґрунті вертикальне положення, сприяє тому, щоб рослина трималася міцно й непорушно. І допоки той корінь непошкоджений, дерево не впаде, навіть якщо будуть знищені бічні корені». Отже, якщо гріх полягає в «зосередженні на самих собі», «найрадикальніше навернення полягає в тому, щоб «випрямитись» і на-вернутися до Бога».

Якщо всім своїм єством я стану на боці Бога, проти власного «я», то буду Його союзником; ми вдвох будемо боротися проти того самого ворога і нам буде забезпечена перемога. Наше «я», ще може трохи метушитиметься, подібно до риби, витягнутої з води, але воно приречене на смерть. Але не для того, щоб померти, але народитись.