Президент Конференції Єпископів Канади Ричард Сміт: «УГКЦ подає всьому світові велике свідчення і приклад вірності й незламності»

Перебуваючи з візитом у Києві з нагоди освячення Патріаршого собору Воскресіння Христового та святкування 1025-річчя Хрещення Русі-України, високопреосвященний Ричард Сміт, Архиєпископ Едмонтонський, Президент Єпископської Конференції Канади, завітав у студію “Живого.ТБ” на інтерв’ю.

Це був його перший візит в Україну, він уперше бачив Собор, враженнями від чого й поділився.

Цей храм показує, що Українська Греко-Католицька Церква присутня на цих теренах і що вона може багато зробити для суспільства, – сказав він про Собор.

Ваше високопреосвящентво, коли ми говоримо про Собор, то основна його ідея – єднати всіх греко-католиків у всьому світі. На вашу думку, вірним потрібна така головна святиня в Церкві?

Єдність є невід’ємною частиною приналежності до Христової Церкви, адже Ісус Христос віддав своє життя, щоб об’єднати всіх людей, розкиданих по всьому світу, в одне тіло, в одну Церкву.

Ця єдність символізується різними способами. Ми, католики всього світу, об’єднані довкола Святішого Отця, і видимим символом цієї єдності є базиліка Святого Петра в Римі. Греко-католики, які розкидані на різних континентах, об’єднані довкола особи Блаженнішого Святослава – Глави Церкви. І видимий спосіб цієї єдності – це Собор.

Хотів би також наголосити, що моя присутність тут – підтвердження єдності, яка існує між Українською Греко-Католицькою Церквою і Католицькою Церквою латинського обряду.

Ми гарно переживаємо цю єдність у Канаді й хотів би поділитися цим досвідом зі своїми братами-єпископами тут, в Україні.

У ХХ столітті УГКЦ пережила свій, можливо, найважчий період. На початку 90-х вона почала виходити з підпілля. На ваш погляд, Церква уже вийшла з підпілля чи цей процес ще триває?

На жаль, я не можу порівняти, як Церква пережила процес виходу з підпілля, щоб сказати, в якому стані вона зараз знаходиться. Але я хотів би підкреслити історичний урок, який Греко-Католицька Церква дає всій Церкві.

Українська Греко-Католицька Церква подає всьому світові велике свідчення і приклад вірності й незламності. Через ваших владик і всіх інших вірних ми побачили, як потрібно жити у вірності в посланні нашого Господа. Це приклад і наука для нас, тому що на Заході Церква зараз переживає переслідування. Але дещо інше переслідування – вірні не завжди готові свідчити, що вони є християнами й переживають цю належність більше на приватному рівні. Тож для нас приклад Греко-Католицької Церкви є свідченням того, як бути вірними Христовій Церкві.

В Україні ми часто спостерігаємо, як деякі з конфесій, скажімо так, тісно співпрацюють з владою. Вони можуть навіть агітувати за певного кандидата в президенти чи в депутати. Чи правильно це, на вашу думку? І як це відбувається в Канаді?

Не думаю, що між Церквою і державою повинна бути саме така співпраця. Згідно з вченням Церкви, між нею і державою повинна існувати певна автономія. І Церква в жодному разі не сміє агітувати за якусь конкретну політичну силу. Політична сила чи певний кандидат можуть порушувати християнські принципи і тоді Церкві доведеться критикувати тих людей, за яких вона агітувала.

А коли Церква критикує дії влади – це не є втручання в її діяльність?

Зовсім ні. Реагувати на рішення уряду – це не значить втручатися у внутрішнє життя держави. Церква повинна робити заяви щодо рішень, які суперечать християнським цінностям. Адже вона є частиною громадянського суспільства.

Нещодавно українці святкували своє 100-річне перебування в Канаді. Яке місце вони займають у християнському, громадянському суспільстві Канади?

Святкування сторічного перебування першого українського єпископа в Канаді дуже гарно проходили й досі продовжуються. Торік Блаженніший Святослав відвідав Канаду у рамках цих святкувань. Моя присутність тут, в Україні, є продовженням цих святкувань, щоб підкреслити, наскільки ми раді присутності українців у канадському суспільстві.

У повсякденному житті українці нагадують нам про одне з фундаментальних питань – про Бога. Вам , напевно, відомо, що в західному світі питання Бога є затертим, неважливим… Однак кожен, хто побуває на Божественній Літургії в українській церкві і має можливість відчути символізм ікони, неодмінно повертається до питання існування Бога. Тож для нас присутність українців у Канаді дуже важлива.

Хочу додати, що українські греко-католицькі єпископи в Канаді не лише члени Конференції Єпископів Канади, а дуже часто й наші друзі. Склалися чудові відносини між українськими католицькими єпископами та єпископами латинського обряду. Це свого роду є великим свідченням єдності у світі, який часто страждає від різних поділів.

Чи можете порівняти українців, які стільки поколінь мешкають у Канаді, та українців в Україні?

Можу сказати, що між ними спільне. Це, передусім, надзвичайна гостинність, яку я відчуваю, відвідуючи українські греко-католицькі парафії в Канаді. Завжди відчуваю, що люди зустрічають мене дуже привітно.

Те саме я відчув в Україні.

Інша спільна риса, яка об’єднує українців у Канаді й в Україні, – ставлення до їжі. Щоразу, коли відвідую українців, бачу, що вони намагаються пригостити найсмачнішим, що в них є. За той короткий період, який я є в Україні, я з’їв набагато більше, ніж їм зазвичай.

Головна тема цьогорічного Синоду Єпископів УГКЦ – нова євангелізація. Чи ви теж у Канаді шукаєте, як по-новому до людей доносити Боже Слово?

Так, ми теж намагаємося проводити нову євангелізацію, тому що це покликання Церкви. Вона це робить уже впродовж двох тисяч років. Те, що ми маємо на увазі під новою євангелізацією, стосується методів і запалу, з яким ми проголошуємо Боже Слово.

Перед нами є великий виклик, як знайти відповідну мову. Часто мова, якою Церква послуговується протягом багатьох років, не є зрозумілою для всіх вірних. Тож ми намагаємося доступною мовою проповідувати вічні істини.

Маємо чудові приклади нової євангелізації від пап римських. Наприклад, Папа Венедикт зосереджував свою увагу на понятті краси, бо це те, що людина відчуває інстинктивно, на найглибшому рівні. Натомість Папа Франциск учить нас любові, особливо милосердної любові до тих, які відкинуті суспільством. Це приклади нової євангелізації, які ми всі можемо використати.

А навіщо нові способи євангелізації? Хіба методи ІІ Ватиканського Собору застаріли? Хіба ми почали розмовляти іншими мовами? Чи наша людська природа змінилася?

Це важливе запитання. Людська природа залишається незмінною, але змінюються обставини, в яких людина живе. Основне послання Євангелія, вічні істини теж залишаються незмінними. Однак перед Церквою постає нове завдання – зробити так, щоб вічна правда, яка завжди проголошувалася, була зрозумілою для сучасної людини.

Розмовляла Оксана Климончук

Джерело: http://news.ugcc.org.ua