Проповідь Папи на Попільну середу

«Роздеріть своє серце, а не одяг» (Йоіл 2,13).

Цими проникливими словами пророка Йоіла літургія вводить нас сьогодні у Великий Піст, вказуючи, що головною рисою цього благодатного часу є навернення серця. Заклик пророка є викликом для всіх нас, без винятків, і нагадує про те, що навернення полягає не в якихось зовнішніх формах або у невизначених намірах, але втягує і змінює все існування, починаючи з самої суті людини, з її совісті. Ми покликані пройти шлях, під час якого, кидаючи виклик рутині, будемо намагатися відкрити очі та вуха, – і насамперед відкрити серце, – щоб вийти за межі своєї “огорожі”.

Відкритися до Бога і до братів. Ми знаємо, що цей все більш штучний світ змушує нас жити в культурі “дії”, в культурі “вигоди”, в якій, не помічаючи цього, ми виключаємо Бога з нашого обрію. Але ми виключаємо також і сам горизонт! Великий Піст закликає нас “збудитися”, згадати про те, що ми є творіннями, тобто, просто кажучи, про те, що ми – не Бог. Коли я бачу в невеликому повсякденному просторі якусь боротьбу за владу, щоб зайняти місце під сонцем, я думаю: ці люди грають в Бога-Творця. Вони ще не зрозуміли, що не є Богом.

І ми ризикуємо так само закритися стосовно до інших, забути їх. Але лише коли труднощі і страждання наших братів «достукаються» до нас, тільки тоді ми зможемо почати наш шлях навернення, який веде до Великодня. Цей шлях включає в себе хрест і жертву. Сьогоднішнє Євангеліє вказує елементи цього духовного шляху: молитву, піст і милостиню (пор. Мт. 6,1-6.16-18). Всі три елементи мають на увазі необхідну умову: не підкорятися владі видимості, оскільки те, що має значення, – це зовсім не видимість; цінність життя залежить не від схвалення інших або від успіху, але від того, що ми маємо всередині.

Перший елемент – молитва.

Молитва є силою християнина і будь-якої віруючої людини. У слабкості й тлінності нашого життя ми можемо звернутися до Бога з довірою дітей і вступити в спілкування з Ним. Перед обличчям безлічі ран, які заподіюють нам біль і можуть озлобити наші серця, ми покликані зануритися в океан молитви, – у безмежний океан Божої любові, – щоб скуштувати Його ніжність. Великий Піст – це час молитви, найгарячішої, найтривалішої, найбільш старанної, в якій ми більше просимо про потреби братів; це час молитви заступництва, щоб клопотати перед Богом про безліч ситуацій бідності й страждання.

Другим елементом, що визначає шлях Чотиридесятниці, є піст.

Слід бути обережними, щоб наш піст не був формальним чи таким, який насправді “насичує” нас, бо дає нам відчути себе «в порядку». Піст має сенс, якщо він по-справжньому «зазіхає» на те, що ми звикли мати постійно, і якщо наслідком нашого посту є благо для інших, якщо він допомагає нам жити в дусі Доброго самарянина, що схиляється над братом, який потрапив в скрутне становище, і піклується про нього. Піст передбачає вибір на користь помірності в стилі життя, в якому не марнують і не перебирають у пошуках кращого. Піст допомагає нам тренувати серце, щоб бачити головне і бути солідарними. Він є знаком усвідомлення і відповідальності перед лицем несправедливості, свавілля, особливо щодо бідних і малих; він є також знаком нашої довіри до Бога і до Його провидіння.

Третій елемент – милостиня: він вказує на безкорисливість, тому що милостиню дають тому, від кого не чекають отримати щось натомість. Безкорисливість має бути однією з рис християнина, який, усвідомлюючи, що отримав все від Бога безкорисливо, тобто без будь-якої заслуги, вчиться дарувати іншим так само без користі. Сьогодні, як правило, безкорисливість не є частиною повсякденного життя, в якому все продається і купується. Всі є об’єктом розрахунку і міри. Милостиня допомагає нам жити безкорисливістю дару, який є свободою від одержимості володіння, від страху втратити те, що маємо, від печалі того, хто не бажає ділитися з іншими своїм добробутом.

Всіма своїми закликами до навернення Великий Піст гряде до нас Божим провидінням, щоб пробудити нас, струснути від заціпеніння, від ризику рухатися вперед за інерцією. Заклик, з яким Господь звертається до нас через пророка Йоіла, звучить твердо і чітко: «Наверніться до Мене всім серцем» (Йоіл 2,12). Чому ми повинні навернутися до Бога? Тому що щось не в порядку в нас, щось не гаразд у суспільстві, в Церкві, і ми потребуємо того, щоб змінитися, зробити поворот. Це називається мати потребу в наверненні!

Чотиридесятниця знову гряде для того, щоб звернути до нас свій пророчий заклик, щоб нагадати про те, що можна зробити щось нове в нас самих і навколо нас просто тому, що Бог вірний, Він завжди вірний, бо Він не може заперечувати Себе. Він продовжує бути багатим добротою і милосердям, і Він завжди готовий пробачити і дати нам можливість почати все спочатку.

З таким синівським сподіванням давайте відправимося в дорогу!

Текст взято зі сторінки http://ru.radiovaticana.va