Рік Милосердя. Quo Vadis?

26 липня 2016 року на північному заході Франції двоє нападників увірвалися до храму і захопили в заручники 5 осіб. Невдовзі вони були нейтралізовані службою безпеки, але встигли забрати життя 86-річного настоятеля отця Жака Амела.

Майже одразу мусульманське терористичне угруповання Ісламська Держава взяла на себе відповідальність за цей злочин.

За інформацією Радіо Ватикану, реакція на цю трагічну подію з боку Апостольського Престолу булла миттєвою. «Це ще одна жахлива новина, якою, на жаль, доповнюється серія актів насильства, що потрясли нас цими днями, викликаючи величезний біль та тривогу. Слідкуємо за ситуацією та чекаємо на додаткову інформацію, щоб краще зрозуміти, що трапилося», – таке повідомлення поширив Директор Ватиканського прес-центру о. Федеріко Ломбарді. Він також запевнив: «Папа про все поінформований та розділяє почуття болю та огиди перед обличчям цього абсурдного насильства… Ми особливо вражені тим, що цей жахливий акт насильства скоєно у храмі, в священному місці, в якому звіщається Божа любов»

Випадки, коли через переслідування, теракти, агресивні напади або кримінальні злочини гинуть священики, на жаль, траплялися й раніше. Але зараз перейдена своєрідна межа – у Франції, країні з давніми християнськими традиціями, духовна особа була вбити просто під час Меси. Гадаю, варто нагадати, яку релігію сповідували нападники. Свідки в один голос говорять про крики «Аллах Акбар!», що лунали у християнському храмі коло вівтаря.

Тож варто замислитись: Quo Vadis? Яку відповідь готувати ворогу: простити чи навернутися до старозавітянського «око за око»?

Як повідомляє «Сибирская Католическая газета», коли вражені злочином католики зібралися біля храму, у якому стався теракт, перше, що зробило місцеве духовенство, це закликало до смирення, терпіння і прощення. «Звісно, ми відчуваємо гнів, але ми не закликаємо до помсти!» — наголосив настоятель одного з костьолів Руану.

Водночас у своєму зверненні до віруючих архієпископ Руану Домінік Лебран проголосив: «У Католицької Церкви нема іншої зброї, крім молитви і братерства, я прошу не піддаватися насиллю і бути апостолами любові!»

Але Церква – це не лише духовенство, а й церковна громада. Багато хто з мирян закликає до рішучої протидії. Зокрема, колишній президент Франції Ніколя Саркозі вважає, що його співвітчизники мають бути безжалісними: «Це війна. І в нас нема іншого вибору, окрім як перемогти!»

Події у Франції зупинили католицький світ на роздоріжжі – як бути? Пробачити чи мстити? Чи є сенс у постійному прощенні, якщо з кожним новим терактом екстремісти впевнюються у своїй безкарності? До речі, в Україні, у католицькому середовищі все частіше лунають думки, що треба бути готовими до захисту. Але через чиєсь злодійство ми не повинні нехтувати тим, до чого закликав Христос, а саме – любити своїх ворогів.

Безперечно одне: не можна сидіти склавши руки. Організовувати масові молебні за припинення гонінь, підтримати фінансово армію, яка воює з ІДІЛ, самим формувати загони самооборони… Способів протидії можна знайти чимало. Але обмежуватися лише відозвами неприпустимо.

Сподіваюся, отця Жака згадають на одній із Мес на Світовому Дні молоді у Кракові. Його загибель в час радості і натхнення дуже символічна. Кожен, хто там є, має хоч на мить зупинитись, помолитись за його душу та спробувати дати відповідь: «Quo Vadis?» у Рік Милосердя?

Павло Зінченко