Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Неділя Самарянки

Йо. 4, 5–42

Коли роздумуємо над зустріччю Ісуса Христа з самарянкою, то виникає кілька різних аспектів. По-перше, жінка приходить за водою в обідню пору. У цей час життя у цьому континенті вирувало або вранці або ввечері, вдень була спека. Ніхто не робив тяжкої роботи і не приходив за водою.

І вона приходить, сподіваючись, що нікого не зустріне, бо всі знали її і як вона живе. Але вона зустрічає там людину, і не просто людину а Бога. І бачимо, що ця зустріч з Христом, цей діалог з Христом, який почався, як звичайний, переходить у пізнання того, хто є Христос.

Так і наше пізнання Бога є поступовим: лише крок за кроком з розумінням і довірою можемо пізнати Його. Бог має велику педагогіку, яку застосовує до нас, і ніколи не тисне на нас, щоб ми відразу змінились, так як тоді не примушував самарянку. Він поволі відкриває нам правди про життя, правди про себе. Вміймо бути терплячі й до себе в тривалості своїх змін. Не біймося, коли не можемо змінитися одразу. Будьмо витриваліші, бо Бог також потребує часу, щоб працювати над нами.

Ді. 11, 19–26, 29–30

«Тож учні, кожний з них за спроможністю, ухвалили послати братам»

Бачимо наскільки була великою солідарність між її членами, від самих початків Христової Церкви. Коли одна частина Церкви знає, що інша частина перебуває в потребі, то відразу робить все, що в її силах, щоб допомогти. Кожному з нас важливо також цього не забувати, що ми є єдині в Церкві. То ж маємо усвідомлювати, що є люди навколо нас, які в потребі. Так ми не можемо всім допомогти, однак це лише на перший погляд. Бо якщо не можемо допомогти фінансово, то можемо допомогти своєю працею, увагою, молитвою.

У кожній ситуації, яку нам дає Бог, Він знає, на що ми здатні і не очікує від нас того, що не є в наших силах і спроможностях. Завжди запитуймо себе, чого Бог хоче, в який спосіб я маю простягнути руку допомоги людям, які навколо мене.

+Венедикт