Роздуми владики Венедикта над сьогоднішнім Євангелієм та Апостолом

Субота сімнадцятого тижня

Мт. 25, 1–13 «Нерозумні взяли з собою світичі, та не взяли оливи з собою. Мудрі ж узяли в посудинах оливу»

Наше життя вірою, християнське життя, наша віра в Бога в реальних життєвих обставинах потребує своєї реалізації, свого потвердження. Бо мало сказати: «Я вірую в Бога». Замало просто стати на молитву до Бога. У реальних обставинах наша віра має реалізовуватись, має бути свідченням, має приносити плоди.

У сьогоднішньому Євангелії про мудрих і немудрих дів олива – це якраз те, що вони здобули своїм життям. Не лише їхня віра, бо одні і другі прийшли зустрічати молодого, навіть поснули всі разом. Але одні мали з собою чесноти, добрі діла, інші ж – не мали.

Тому покликання нашого життя – не лише декларувати свою віру, але щоб наша віра немовби зматеріалізовувалась, щоб наша віра була свідченням у нашому житті. Це найбільше видно в житті апостолів. Вони не стільки проповідували про Бога словами, як несли цього Бога своїм буттям. І куди б вони не приходили, то всюди приносили з собою Бога, являли Бога, показували Бога.

Хай наше життя буде сповнене тої «оливи», сповнене добрих діл!

1 Кр. 14, 20–25 «Щодо зла, будьте дітьми, а щодо розуму, то будьте зрілі»

Бачимо, що дитина з своєї природи рідко творить зло. Нам приємно з дітьми мати справу, з ними розмовляти, бавитись, бо діти є без пристрастей. Пристрасті ними не керують. Але однаково бачимо, що коли людина росте, вона тоді вже має ставати зрілою і зріло приймати рішення, зріло робити свої кроки.

Тому апостол вказує на те, щоб ми ставились до зла, як діти, тобто не піддавались йому, жили в простоті, просто і безпосередньо поводились. Але одночасно своїм розумом також вміли розрізняти, де є зло і де є гріх, і рішуче та категорично з цим боролись, як зрілі особи.