Шістдесят років тому розпочався Другий Ватиканський Собор

Відкриваючи соборове зібрання, святий Папа Іван ХХІІІ наголошував на тому, що Церква, «як любляча мати всіх», підносячи смолоскип релігійної істини бажає допомогти знаходити правильний шлях серед новітніх викликів.

Минуло шістдесят років від початку Другого Ватиканського Собору, події, яка перемінила обличчя Церкви. Йдеться про собор вселенський, на який Папа скликав усю колегію єпископів, щоби разом, у світлі Євангелія, розглянути нові виклики, які поставила історія.

Проголошення собору

Приготування до собору тривали кілька років. Про сам намір організувати такий захід святий Папа Іван ХХІІІ оголосив ще 25 січня 1959 року, очолюючи богослужіння в базиліці Святого Павла за мурами в день, коли Церква святкує подію навернення Апостола Народів. «Достойні браття та Наші любі діти! Проголошуємо перед вами, з трепетом від зворушення, але разом з покірною рішучістю щодо цього, назву та пропозицію подвійного відзначення: дієцезіального Синоду для Риму та Вселенського Собору для вселенської Церкви», – сказав Єпископ Риму, слова якого стали для всіх великою несподіванкою.

Через три роки, 2 лютого 1962 року, в день свята Стрітення Господнього, Папа оголосив про дату початку цього зібрання, якою обрано 11 жовтня 1962 року. Це рішення покликалося на Ефеський Вселенський Собор, бо саме того дня з Риму до Ефесу вирушив пресвітер Філіппус, який представляв на соборі Папу Целестина.

Відкриття собору

У день відкриття собору через площу Святого Петра до базиліки, що була місцем його проведення, увійшли урочистою ходою понад три тисячі учасників, між якими були кардинали, архиєпископи, єпископи, настоятелі чернечих орденів і згромаджень. Вони прибули з кожної частини світу, представляючи народи землі. Так базиліка Святого Петра перетворилася у великий зал соборових нарад.

«Ситуації та серйозні проблеми, які людство мусить долати, не змінюються; у дійсності, Христос завжди займає центральне місце історії та життя», – сказав Папа Іван ХХІІІ в інавгураційній промові латинською мовою, зазначаючи, що кожного разу, коли Церква скликає собори, вони «в урочистий спосіб проголошують цю свою відповідність з Христом та з Його Церквою та випромінюють повсюди світло істини, спрямовуючи на правильний шлях».

«Католицька Церква, підносячи через цей вселенський собор смолоскип релігійної істини, хоче проявитися як любляча мати всіх, доброзичлива, терпелива, сповнена милосердя та доброти», – підкреслював Папа Ронкаллі, відкриваючи соборове зібрання, завершувати яке довелося вже його наступникові святому Папі Павлові VI.

Документи

Праці Другого Ватиканського Собору відбувалися у чотирьох сесіях. Плодом нарад стали чотири конституції, дев’ять декретів і три декларації. Найурочистішим документом є догматична конституція про Церкву, яка розпочинається словами «Lumen gentium» (Світло народів). Догматична конституція «Dei Verbum» торкається основи віри Церкви – Божого слова, його об’явлення та передавання. Догматична конституція «Sacrosantum Concilium» накреслила напрямки для реформування літургії, а конституція про Церкву в сучасному світі «Gaudium et spes» (Радість і надія) говорить про покликання людини, аналізуючи деякі найнагальніші виклики.