Слово Митрополита Львівського на Неділю сліпородженого
Ді 16,16-34; Ів 9,1-38.
Ісус Христос зустрічався з різними людьми, не уникав їх, навпаки, цікавився їхньою судьбою, допомагав, навіть, старався про їжу, оздоровляв від недуг і проганяв злих духів… Спаситель ліквідовував зло, яке мало місце в певних особах, зокрема зважав, щоб його допомога, звертання уваги на людину, приближало до Бога, приводило до віри у правдивого Господа.
Якось, переходивши, Ісус побачив сліпу людину. Не пройшов мимо, підійшов до чоловіка. Учням було цікаво, хто згрішив, бо чоловік цей сліпим народився. Поставили не дуже логічні питання Христові, зв’язуючи сліпоту з гріхом. Чому? Тому що він народився уже сліпим, тоді, коли міг грішити? Правда, дехто безпідставно вірив, що можна грішити у лоні матері.? Ісус розвіяв питання про винуватість кого-небудь за цю сліпоту. Чітко сказав учням, що ніхто не згрішив в цьому випадку, щоб впливало на стан здоров’я особи. Провидінням було передбачено щось інше: привести людину до віри, мабуть, це був відповідний спосіб, щоб йому, рідним та знайомим через чудо запропонувати дар віри та спасіння. Син Божий діяв просто: зробив місиво зі слини та землі, намастив цим очі, послав до води, щоб вмився і той прозрів. Можливо, Ісус Христос бажав пригадати присутнім, що Бог створив людину із пороху землі (пор. Бут 2,7), а тепер, він – ця ж сама Друга Особа Божа, дарує чоловікові, покликаному до життя з пороху – зір. Таким способом Ісус представляв себе Богом, рівним своєму Отцю, чого юдеї не бажали приймати, навпаки, ще більше лютували. Спаситель вказував, що справа не в болоті, що не воно дарує зір, бо – «іди вмийся», усунь болото, а зір, дар бачити очима уже перед тим дав йому Господь. Кажуть, що Дарвін, вчена особа, який наголошував на теорії еволюції, задумуючись на дуже мудрій будові ока, дар бачити оком, особливо, вкінці свого життя прийшов до незаперечного висновку про існування Бога. Господь твердить, що він – світло, світло не тільки для ока, але й світло для духа: «Вірую Господи!», сказав оздоровлений, кланяючись Спасителеві. Бог одним рухом багато говорить людині, яка повинна прийняти це й зробити позитивні висновки, які стосуються справи вічного життя та спасіння.
Сліпий чоловік, так назвемо його, після зцілення зору, багато витерпів, був тиснутий фарисеями, до яких припровадили його. Розповідав їм кілька разів, яким чином був оздоровлений. На запитання фарисеїв назвав Ісуса пророком, бо він не знав хто зцілив йому очі. Самі фарисеї попали у замішання, бо вони стверджували, що оздоровляти у суботу – порушення закону, інші говорили, що грішник не може таких чудес творити. Навіть, батьків запитували про справу сліпоти їхнього сина від народження. Вони підтвердили факт хвороби, але боялися щось говорити про його зцілення Ісусом, щоб не бути виключеними із синагоги за Христа. Юдеї називали Ісуса грішником, а «сліпий» не підтримував їх у цьому, не повторяв за ними таких слів, лише, стверджував голосно, що він тепер бачить. Юдеї назвали оздоровленого учнем Христа, себе ж відносили до учнів Мойсея, – зрячий не заперечував цьому, лише, дивувався, що вони не знають Христа. Він пробував переконувати юдеїв, що побожних Бог вислуховує, що незнана йому людина, Ісус, вилікував його, чого ніхто не зробив до цього часу. Навіть, так захопився цим чудом, своїм зціленням, що говорив про невідомість, щоб хто одвіку вчинив таке. Дотеперішня сліпота очей, обмеженість, яка володіла над сліпою людиною, не перешкодила сліпому прийняти віру, свідчити правду. Його не зламали злобні люди, не наклонили його на свою сторону, він твердо став по стороні правди, якою є Христос. Людина, яка не бачила, забута суспільством, поставлена на межі існування, бо жив з того, що йому подавали, як милостиню – пізнав правду, вміло розібрався у ситуації, пізнав підступ фарисеїв та їхніх поплічників. Вони назвали його грішником та прогнали, а Христос з ним не поступив так. Господь, знову, віднайшов зціленого, заговорив до нього, не забув й не залишив його, лише, запитав: «Віруєш у Чоловічого Сина?» Той не знав про кого ходило, коли ж довідався, що він розмовляє з ним, не ставив запитань, тільки промовив: «… Вірую, Господи!» – і поклонився йому. Святий Іван Золотоустий, роздумуючи про цю історію, так виразився: «… як зло теперішнього життя не є зло, так і добро не є добро. Тільки гріх є зло, а сліпота не є зло» (св. Ів. Золот., Бесіда LVI на Ів п.1).
Дякуймо Богові за дар віри, за дар здоров’я, також, за брак здоров’я, бо це дуже часто сприяє багатьом глибше вірити в Бога. У Львові, 2-го червня цього року, на Погулянці в «Центрі творчості дітей та юнацтва Галичини», відбувалося святкування 20-ої річниці діяльності «Карітасу». Певна мати, якої дитина хворіє на аутизм, сказала, що, дякуючи хворобі дитини, вона стала віруючою практично – людиною, а не лише з назви християнкою. Не нарікала, не звинувачувала нікого, усе прийняла спокійно, з вдячністю, бо нині живе глибоко вірою. Можна втратити багато, або здобути великі багатства, але, коли буде бракувати практичної віри в Бога, самі капітали нікого не врятують у вічності. Хай пресвята Богородиця виблагає нам Господа глибокого дару віри.
+ Ігор
Митрополит Львівський, УГКЦ
5 червня 2016 р. Б. Архикатедральний Собор Святого Юра, м. Львів
About The Author
