Слово Митрополита Львівського на свято Собору Пресвятої Богородиці і св. Йосифа Обручника
Євр 2,11-18; Мт 2,13-23.
Високопреподобна сестро Єлизавето,
Достойні й благородні сестри,
Любі й милі богомольці,
дуже вдячний вам за те, що можемо разом прославляти народження Ісуса Христа, нашого Спасителя, його Особу, в такий складний час для нашого народу. Але без Бога, без життя з ним і в ньому, «людські успіхи» не принесуть нічого доброго.
З особою Ісуса Христа пов’язане усе людство, коли ж роздумуємо про свято його Різдва, тоді відразу приходять на пам’ять ще двоє осіб: Марія, мати Ісусова, і святий обручник Йосиф. Євангельський уривок від апостола Матея, який сьогодні прочитали на Службі Божій, керує нашу увагу на заклопотання ангела, що спілкувався зі святим Йосифом у сні. Свята Родина була вже в дорозі, мабуть, поверталися у Назарет, а може, подавалася в іншому напрямі.? Не описано нічого куди вони направлялися? Говориться, лише, що ангел під час сну прийшов до Йосифа із конкретним завданням: вставати негайно й тікати до Єгипту, не зволікати, бо Ірод заповзявся вбити народженого Месію.
Цар Ірод міркував дуже обмежено, концентрувався на своїй посаді, вважав, що пророковане народжене дитя намагатиметься стати наслідником його трону. Людина – обмежене створіння й у своїй вузькуватості, бажала б впливати на Бога, лімітуючи його, але Господь ніяк не вписується у людські рамки, він – неосяжний, вічний, безмежний тощо. Святий Йосиф повірив у присутність ангела, теж, не сумнівався у правоті його слів, лише вночі, відразу встав, забрав дитя з Марією й вирушив дорогою в Єгипет. Пустилися пішки в далеку дорогу, незнану, можливо, повну несподіванок. Йосиф не запитував, що будуть їсти, де шукатимуть води, щоб напитися; куди пролягатиме шлях, як довго прийдеться їм йти, де ночуватимуть і т. д.? Цей праведник не ставив жодного запитання ангелу, вмів цілковито довіряти Божому Провидінню. Вірив – Бог поставив перед ним завдання, значить, допоможе йому здолати усі труднощі та сюрпризи, що виникатимуть у процесі подорожі.
Перед глибоко духовним праведником стояла одна задача: рятувати життя народженого Божого Сина і він віддано сповняв волю Бога. І святий Обручник з гідністю справився зі своїм дорученням: втекли з Марією від Ірода й зберегли життя Ісусові. Не знаємо чи цар заспокоївся тим, що повбивав у околиці усіх хлопчиків від часу їх народження до двох років включно. Чи вірив, що серед них він вбив того, хто мав претендувати на його престол? Знаємо, що цар помер, перебуваючи до кінця життя на троні, а Господь не спішив забирати Ірода у вічність. Як милосердний батько, Небесний Отець чекав і на його покаяння та опам’ятання. Із тексту святого Євангелія довідуємося про те, що померли ті, які чигали на життя дитяти. Виходить, що Ірод не мав спокою, перебуваючи на царському уряді. Мав військо і зброю, однак, сумління не давало йому гарантії, бо воно сильніше від будь-якої зброї непокоїло його. Пролита кров дітей, не давала спокою, бо цар не каявся, лише перебував у стані страху й готовності боронити трону будь-яким способом. Уряд, що отримав, цінив собі понад усе, втрачаючи зв’язок з Богом та, розправляючись з ближніми.
Святий апостол Матей згадує про Раму та про Рахиль, дружину старозавітного Якова, матір Йосифа і Венямина. Рама, село, що знаходиться на північ недалеко від Єрусалиму, де була похована Рахиль, («Ewangelie z komentarzem duszpasterskim T. Loska SJ, 2009 str. 250). У 722 році королівство, що раніше постало, було зруйновано разом з селом Рама, люди повтікали і жінка, похоронена в гробі, умовно плакала над долею дітей. Тепер вона вдруге плаче над дітьми, яких повбивали Іродові вояки в околицях Вифлиєму (див. там же).
Святе Писання представляє нам святу Родину, зокрема, святого Йосифа, який опікувався Ісусом та Марією. Обручник був праведним чоловіком, скромним, слухняним волі Божій і простим. Не виявляв жодних претензій до Небесного Отця, відносно того, що втечею аж в далекий Єгипет необхідно боронити життя Ісуса. Не пропонував інших місць, вказуючи, де можна сховатися з дитям. Святий не запитував: чому вночі необхідно втікати? Приймав усі умови, які Господь вказував йому відносно обставин. В усьому бачив Боже Провидіння, якому віддав себе в руки і тих, кого йому довірив Господь. Колись Йосиф єгипетський, був другою особою в Єгипті після фараона, якому вельможа настромив з руки своєї перстень із печаткою на його палець та вклав золотий ланцюг йому на шию. Йосифові кланялися й вигукували «Аврех», коли їхав колісницею, бо він відгадав значення сну фараона, через який єгиптяни забезпечили себе від голоду й збагатіли, внаслідок продажу зерна (пор. Бут 41,42-43). А святий Йосиф, опікун Ісуса і Марії, мав честь піклуватися самим Божим Сином і ця проста послуга значно перевищувала славу єгипетського Йосифа.
Хай свята Родина буде для нас найкращим зразком спільного життя в сім’ях, у рідні, чернечих спільнотах та нашій країні. Ці особи радо виконували волю Бога в труднощах й важких умовах. Вчімося й ми мистецтва життя, щоб вміло виховувати наш характер так, як це пропонує Господом Богом. Ісусе, Маріє, Йосифе, навчіть нас глибокого розуміння й виконання волі Небесного Отця, яку він пропонує нам через людей.
+ Ігор
Митрополит Львівський УГКЦ
8 січня 2015 р.Б. храм Святого Обручника Йосифа, м. Львів
About The Author
