Собор Покрови у Донецьку – пристанок надії

У свято Покрови серце особливо стремить до нашого храму в Донбасі. Чому? Бо це чи не єдине місце в місті, де кожен охочий може зайти, зупинитися, помолитися, побути на самоті. А ще парафіяльна спільнота головного храму УГКЦ на Сході на Покрови святкує своє храмове свято.

Першим парохом й будівничим цієї парафії та собору є о. Василь Пантелюк. Сам він розповідає про те чому приїхав сюди душпастирювати так: «Якось, на початку 90-х років, я довго їхав поїздом через Схід України і не бачив там жодного храму. Була там така пустота. У ті часи тут майже нічого не було. І тоді я написав заяву, що хочу їхати служити на Схід…». Спочатку віряни збиралися в будинку пані Анни Солод, яка подарувала його Церкві. Згодом, 1996 року громада отримала землю під будівництво храму. Тоді ж владика Іриней (Білик) і владика Юліан Вороновський освятили земельну ділянку та наріжний камінь під будівництво. Священик пригадує, як в ті часи, коли ще не було собору, але була вже земельна ділянка, люди приходили молитися: «На пасхальному богослужінні було майже півтора тисячі людей на тій голій землі, де був тільки хрест і наріжний камінь…». Архітектором будівлі храму був донеччанин Артур Лукін, який здійснив реконструкцію Донецька, а розписували святиню художник-іконописець зі Львова Івана Грабар й місцеві іконописці.

Однією із знакових подій, які відбувалися в соборі, було введення на престол Екзархом Донецько-Харківським УГКЦ владики Степана (Менька) 12 травня 2002 року. Архиєрей і сьогодні пам’ятає той день: «Тоді приїхав Блаженніший Любомир, Апостольський Нунцій в Україні, владики. Було багато людей і семінаристів. А я поглянув в небо і побачив навколо сонця райдугу. Я такого ніколи не бачив. Не знаю, що це означало…». Дещо пізніше 3 серпня 2003 року головний собор Донбасу освятив Блаженніший Любомир.

Отець Василь з особливим запалом розповідає про сакраменти, які були в храмі. Зокрема, про Ікону Фатімської Пресвятої Богородиці «Тобою єдність», написаною Ганною Бойко із Закарпаття спеціально для УГКЦ на Донбасі, та чудом пов’язане із нею. «Ще в мирні часи, якось ми служили Літургію в студентському храмі Інституту штучного інтелекту Донецька й помітили на цій іконі нерукотворний образ, – пригадує священик. – Жінки, які прибирали, хотіли витерти цей образ на шклі, а він не відтирався…». На захисному шклі, яке покривало ікону, виявили контури зображення Богородиці, який з’явилися в нерукотворний спосіб, без будь-якого втручання людини. Крім контурів фігури Богородиці, в центрі ікони, з’явилося зображення людського серця, яке відсутнє на самій іконі. 22 грудня 2010 року в день святкування Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці в Запоріжжі два єпископи РКЦ та УГКЦ на знак єдності Католицької Церкви разом урочисто освятили ікону. Згодом, ікона разом зі склом на якому був відбиток, починає подорож по парафіях Донецької області. Під час подорожі надходять свідоцтва про дарування різних милостей від Бога після щирої молитви перед іконою.17 січня 2012 року в Києві делегацію священичого братства Святого Климента Римського і Марійського центру Пресвятої Богородиці Фатімської Донецько-Харківського екзархату прийняв Блаженіший Святослав. Глава Церкви прочитав молитву-благословення та окропив святою водою цю ікону. А потім в своїй резиденції на Фанарі в Стамбулі (Туреччина) Його Всесвятість Варфоломій Перший, Архієпископ Константинополя — Нового Риму і Вселенський Патріарх прийняв делегацію Донецько-Харківського Екзархату і благословив цю ікону.

У соборі зберігалася й інша реліквія – мощі святого Миколая Чудотворця, які подарували храму представники міста-побратима – Таранто (Італія). «Завдяки Богу й нашим душпастирям ми світильник свій зберегли і він продовжує освячувати й укріплювати сили людей на Сході», – каже про собор о. Василь. В катедральному соборі Покрови Пресвятої Богородиці Донецька щодня проходять богослужіння, завдяки душпастирству о. Михайла Заверчука і о. Ярослава Лиса. «Храм, де би він не знаходився, і в якій ситуації люди би не були, є єдиним місцем, де вони знаходять мир, спокій і втікають від реалій життя. Бо тут вони можуть зануритися в Божий мир, який їх заспокоює, даючи надію на майбутнє та віру в те, що Бог їх не залишить, – розповідає о. Михайло Заверчук. – Для людей, які залишилися, собор є пристановищем віри і надії на те, що Богородиця опікується ними».

Владика Степан, Еказарх Донецький, вважає, що кожна Церква є місійною, якщо вона вважає себе Христовою, і її завданням є голошення Слова Божого. «Люди на Сході ще мало євангелізовані. Часом в радіусі ста метрів ви не знайдете жодного храму. Попри це, люди шукають Бога, тому й знаходить підходящу для них спільноту віруючих. Коли ми з’явилися в Донецьку, люди до нас чисельно приходили, хоча й не знали куди йдуть. Я особисто контактував із тими людьми і вони казали мені, що йдуть сюди, бо бачать абсолютно інше відношення до людей, іншу молитовну атмосферу. Казали мені: «Мнє здєсь харашо». Чому «харашо» питав їх? Вони не могли мені цього пояснити».

Руслана Ткаченко, прес-служба Донецького екзархату УГКЦ