Україна, як біблійна Рахиль, плаче за своїми дітьми — з Послання Синоду Єпископів УГКЦ 2023 року

На особливу повагу і підтримку заслуговує позиція тих українців, які не покинули своїх найближчих, поранених і травмованих війною рідних, друзів і знайомих. Про це мовиться у Посланні Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви 2023 року «Я тебе не покину!» до духовенства, монашества та мирян УГКЦ і всіх людей доброї волі.

Як значиться Посланні, те, що наша держава і наш народ вистояли перед набагато більшими силами супротивника, особливо в перші тижні повномасштабного вторгнення російських окупантів на нашу землю, можна визначити хіба що словом «чудо».

«І за аналогією до „чуда над Віслою“, як польський народ окреслює свій порятунок від російських загарбників у 1920 році, наш народ став свідком і співтворцем того, що можна назвати „чудо над Дніпром“, яке відбулося тоді, коли ворог був відігнаний від української столиці і з берегів Дніпра розпочався нестримний шлях до повного і остаточного визволення усієї нашої землі від окупантів», — вважають єпископи.

Члени Синоду Єпископів УГКЦ дякують тим, хто не покинув власної країни в лиху годину, хто став на захист свого краю, життя і гідності рідного народу, майбутнього своїх дітей і внуків.

«Саме в цих мужніх і жертовних наших краянах — чоловіках і жінках, дорослих, старших і ще зовсім юних, виявив Господь свою присутність поміж нами, скріпивши їх на подвиг і жертву, перед якими схиляється в шані не тільки кожен свідомий українець, а люди доброї волі в усьому світі. Перед відвагою і силою любові захисників народу „в’януть чужинці і тремтять у твердинях своїх“, тому що Бог явив у них свою велич і силу», — мовиться у Посланні.

Також єпископи склали велику подяку душпастирям, які не покинули своєї пастви, а розділяли із власним народом його страждання. Адже сама присутність священника посеред власного народу була найбільш переконливою проповіддю Євангелія та обітницею неминучої перемоги світла і правди над темрявою ненависті та злоби.

«На особливу повагу і підтримку, — вважають члени Синоду, — заслуговує позиція тих українців, які не покинули своїх найближчих, поранених і травмованих війною рідних, друзів і знайомих. Вірність дружин своїм чоловікам, вірність наречених своїм коханим, вірність родин своїм синам і донькам, братам і сестрам, які повернулися із фронту, часто несучи на своїх тілах і душах видимі й невидимі рани, неначе стигмати самого Господа, зраненого людськими гріхами і беззаконням, — ця вірність зворушує аж до сліз».

«Сьогодні Україна, як біблійна Рахиль, плаче за своїми дітьми, яких немає: за загиблими, за полоненими, за зниклими безвісти, як рівно ж за тими мільйонами, які змушені були покинути рідні сторони, шукаючи прихистку за кордоном», — зазначають владики.

«Та хоч би де були розсіяні українці, Церква-мати завжди намагатиметься бути поруч», — запевняють синодальні отці.