Владика Степан Меньок: Кілька важливих думок про дослідження Святого Письма

«Але ж таке питання, як «сенс життя людини на землі», завжди стоїть перед кожним з нас; та ми боїмося поставити його, щоб не почути правду, яка змусить нас змінити свій старий спосіб життя. Дивимося навколо — більшість живе за прийнятими законами світу, а я що, маю жити по-іншому? …» Владика Степан Меньок, екзарх Донецький, у черговому духовному роздумі на інтернет-просторах ділиться кількома власними думками щодо дослідження Святого Письма та його застосування у власному житті.

Після деякої перерви продовжимо далі свої розважання про духовне. Все пройде — і журба, і радість; все пройде, як зникає дим… Але вічні правди завжди будуть нам вказувати, хто ми є, де ми є, куди прямуємо. Що це за вічні правди? Подивіться в катехизм.

Ми кожного дня молимося в храмі Святу Літургію і нас, священників, завжди троє — о. Андрій, о. Олександр і я. Звичайно, що майже завжди є декілька осіб, які розуміють вартість Святої Літургії, ці люди приходять навіть у будні дні. І слава Богу, що вони є, тоді нас вже є громадка. «У світі зазнаєте страждання, але будьте відважні: Я переміг світ!» (Ів. 16, 33) — каже Ісус.

Євангеліє було від Марка. У ньому апостоли просять Ісуса пояснити притчу про сіяча і зерно. «Чому ти говориш в притчах?» — запитують його. Коли ми приглянемося до будь-якої притчі, то зрозуміємо, що кожна з них має прихований зміст, який має глибокий богословський підтекст, потрібно його тільки зрозуміти. Добре, що зараз багато проповідників пояснюють нам захований, закритий зміст цих притч. Тоді ж не всі розуміли, що Він хоче сказати. Але навіть і ті, які розуміли, мали закам’яніле серце, і не сприймали ці притчі, тому що мали свій внутрішній духовний світ, який не хотів пізнавати правду. Навіть чудо воскресіння Лазаря не могло перемінити їхнє серце, і вони вирішили вбити як Лазаря, так і Ісуса. Яка закам’янілість на спасеннім увімкненні і нерозкаяність аж до смерті! … Гріхи проти Святого Духа…

Тут отець Олександр, який пояснював цю притчу, підкреслив, що все залежить від ґрунту, на який впаде зерно. «І в чому провина зерна, коли воно впало на такий поганий ґрунт?» — ставить він питання. І наводить приклад: коли він був у горах у Верховині і бачив, що люди живуть на високогір’ї, але стараються обробляти городи, і в них родить. Чому вони обробляють їх? Тому що люблять цю працю. Викидають каміння, яке з’являється з землі, і складають з нього загороди. Все починається з любові. І він продовжує: «Якби люди любили Бога, то старалися б пізнати все те, про що вчив Господь». Я заперечив, і то в часі проповіді. «Як вони можуть полюбити Того, про якого нічого не знають?» — спитав я. Потім мені пригадалися слова апостола Павла. «Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника? І як будуть проповідувати, коли не будуть послані?» (Рим. 10, 14).

Звичайно, від ґрунту залежить урожай. Обробленого ґрунту. Хочу підкреслити ще раз — саме обробленого ґрунту. А таким ґрунтом є кожен з нас. Цей ґрунт ми обробляємо, і від того, як ми його обробимо, залежить і наш духовний урожай. Багато людей тоді ходило за Ісусом, бо Він оздоровляв всіляку недугу; їли хліб, який Він чудесно розмножував. Але він використовував це, щоб посіяти зерно Доброї новини. І в більшості це йому вдавалося. Він одного разу підкреслив, що чуда, які він чинить, це аргумент на його Боже післанництво. «Якщо Я не роблю справ Мого Отця, не вірте Мені. А якщо роблю, то хоч не вірите Мені, повірте Моїм ділам і зрозумійте, що Отець у Мені і Я в Отці» (Ів. 10, 37–38). Іншого разу він дорікнув їм в Капернаумі, коли вони прибули в синагогу. «Вчителю, коли Ти прибув сюди. А Ісус їм у відповідь: „Істинно, істинно говорю вам: Ви шукаєте мене не тому, що чуда бачили, а тому, що хліб їли та й наситилися“ (Ів. 6, 25–26).

Людський фактор — шукати всюди вигоду — діє у всі часи і між усіма народами. «Жнива великі, а робітників мало. Просіть, отже, Господа жнив, щоб послав робітників на свої жнива» (Лк. 10, 2) І я подумав: а якщо б створити таку форму проповідництва, коли два проповідники пояснювали б якусь євангельську тематику, ведучи між собою розмову, діалог, а інші тільки б слухали. Один з них був би прелігент (доповідач, захисник), а інший — опонент (супротивник, який робив би різні закиди, ставив би несподівані, але розумні питання). Так колись захищали свої вчені ступені різні богослови в присутності царського двору і інших слухачів. Пригадую старовинну догматику, де після викладу якоїсь теми завжди були різні закиди і відповіді на них. Тому що простий слухач не зможе поставити будь-яке питання, якщо не цікавився такою тематикою. Чому діти можуть поставити складні питання під час катехизації? Тому що їх розум ще не так засмічений, а тому — допитливий.

Одного разу під час реколекцій мав зустріч з викладачами в середній школі в одному з обласних міст. Учителі на цій зустрічі мовчали, не ставили ніяких запитань. Це мене дуже здивувало. Коли мені вдалося їх розговорити, то вони призналися, що боялися ставити питання, щоб не виглядало так, ніби вони нічого не знають. Але ж таке питання, як «сенс життя людини на землі», завжди стоїть перед кожним з нас; та ми боїмося поставити його, щоб не почути правду, яка змусить нас змінити свій старий спосіб життя. Дивимося навколо — більшість живе за прийнятими законами світу, а я що, маю жити по-іншому? … Хто-хто, а педагоги повинні цікавитись всім тим, що має відношення до виховання молодого покоління. Брак християнського виховання і освіти… А в загальному — брак віри.

Радянська система освіти залишила свій відбиток. Нове покоління, якщо ми його не втратимо, можливо, змінить ситуацію. Тема «нової євангелізації» завжди буде актуальною. Але як її впроваджувати у різних обставинах? Тут багато чого залежить від творчої уяви священнослужителя і тих, хто його підтримає. Але найважливішим є те, що потрібно мати велике бажання за всіляку ціну донести Слово Боже до людей.

Зараз багато переселенців знаходяться у різних містах України, і тут відкривається велике поле для євангельської діяльності. Ми зосереджуємось на матеріальній допомозі для них, але з цим в парі потрібно також їх євангелізувати, залучаючи до цього катехитів. Я зауважую тут, в Запоріжжі, що люди, які частіше приходять до нас на богослужіння, глибше переймаються питанням свого спасіння. Дякують нам. Прагнуть пізнати те найважливіше, заради чого тільки і варто жити своє земне життя…

† Степан Меньок,
екзарх Донецький