«Возлюби ближнього твого, як самого себе»: хіба це не взаємовиключні поняття?

ПИТАННЯ: «Возлюби ближнього твого, як самого себе»: хіба це не поняття, які взаємовиключаються? Чи не на різних шальках терезів лежать? Адже любити самого себе – це значить бути егоїстом. Як примирити ці дві позиції?

ВІДПОВІДЬ:

«Возлюби ближнього твого, як самого себе»: тут немає двох позицій або двох заповідей. Згадаймо, як узагальнює заповідь любові до Бога і ближнього, – точніше, всі Божі заповіді, весь Закон, – Господь Ісус Христос в Євангелії від Луки, звертаючись до законника (10,27): «В законі що написано? … Він сказав : Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею своєю, і всією силою твоєю, і всією думкою твоєю, і ближнього твого, як самого себе ».

Яке ще порівняння, яке пояснення любові до ближнього можна дати людині, крім любові до самого себе? Нічого нам так не знайоме, як любов до себе, своє «я» завжди перед очима.

Але Ісус не обмежується цим порівнянням. Він дає «нову» заповідь. Чому ж Він називає її новою? Справа в тому, що Господь приводить зовсім інше порівняння: «Оце Моя заповідь, щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас» (Ін 15,12). Ісус формулює заповідь по-новому саме тому, що людина може любити самого себе неправильно, бажати собі не добра, а зла, любити гріх, а не чесноту, – а значить, помилятися щодо любові до самого себе. Якщо така людина «любить ближнього, як самого себе», тобто бажає для ближнього того ж, що і для себе, то це не можна назвати любов’ю, оскільки любов прагне до істини і блага.

Святий Августин в своєму Слові про любов до Бога і ближнього, розмірковуючи про цю єдину заповідь, додає: «Якщо ти любиш Господа Бога твого всім серцем, всією душею і всією думкою, то в тебе не залишається нічого, щоб любити самого себе». Як же тоді реалізувати заповідь «Люби ближнього, як самого себе», – якщо ти і себе не любиш? «Я хочу спочатку запитати тебе, – пише Августин, – чи любиш ти самого себе. Адже тут полягає сила заповіді, все питання полягає в тому, що ти не можеш любити ближнього як самого себе, якщо не любиш навіть самого себе ».

На заперечення – чи є на світі людина, яка не любить самого себе? – Августин відповідає: «Покажи мені таку людину, яка по-справжньому любить себе … Ти кажеш, що любиш себе? Якщо я попрошу доказів, ти відповіси: ‘Я люблю себе, тому насичую моє тіло; я люблю себе, тому не хочу втомлюватися на роботі; я люблю себе, тому не хочу відчувати потребу; я люблю себе, тому не бажаю захворіти лихоманкою; я люблю себе, тому намагаюся уникати будь якої болі’. Що ж скаже Творець, який створив тебе? ‘Запитай себе, чи бажаєш ти собі досконалого блага, чи не любиш беззаконня. Бо хто любить беззаконня, той ненавидить душу свою …

Якщо ти хочеш самоствердитися за чужий рахунок, якщо бажаєш іншому зла і витягаєш з нього прибуток, якщо ти так думаєш і чиниш … ти полюбив беззаконня, а значить, ти ненавидиш свою душу. І оскільки ти ненавидиш свою душу, вже звичайно, Я не можу довірити тобі ближнього, щоб ти любив його як самого себе! ‘ ».

Таким чином, підводить підсумок Блаженний Августин, якщо ти любиш самого себе, ти любиш доброчесність, бажаєш блага своєї душі. «Люби найвище благо, і до нього звернеться твоє серце. Тільки тоді тобі можна довірити ближнього ». Не вміючи бажати блага собі, людина не може бажати блага ближнього. Ось чому Господь, пояснюючи заповідь любові до ближнього, «бажає надати їй форму любові до самого себе».