Біблії можна довіряти: про суперечності в біблійному тексті

Багато християн, які люблять Біблію, стикаючись із відмінностями в євангельських розповідях, відчувають занепокоєння. Чи справді свідчення євангелістів суперечать одне одному в істотних деталях? Чи можна довіряти Святому Письму? Для декого ці питання навіть стають причиною втрати віри.

У попередній статті було розглянуто кілька нібито біблійних суперечностей. У цій публікації я хочу глибше дослідити цю тему та проаналізувати кілька важливих уривків Нового Завіту. Тут я роблю спробу захистити достовірність Божого Слова, показавши, що уявні розбіжності не є помилками, а природною рисою незалежних свідчень очевидців. Гармонізація Євангелій не полягає в маніпулюванні текстом, а в розумінні різних перспектив авторів і взаємодоповнювального характеру їхніх розповідей. Завдяки цьому ми можемо побачити багатство свідчення, а не його слабкість.

Це остання стаття з моєї серії «Біблії можна довіряти». Запрошую до читання!

Різні розповіді про дитинство Ісуса?

Два Євангелія, які описують перші роки життя Спасителя, на думку багатьох людей, нібито суперечать одне одному. Йдеться про Євангелія від Луки та від Матея. Обидва автори погоджуються в тому, що Христос народився у Вифлеємі, однак далі їхні розповіді розходяться.

Євангелист Лука після цього згадує обрізання малого Ісуса, тоді як Матей описує поклоніння мудреців зі Сходу. Далі Лука розповідає про принесення Немовляти до Єрусалима для виконання приписів Закону, тоді як Матей згадує про переляк Ірода через звістку про народження Юдейського Царя та про його наказ мудрецям вирушити до Вифлеєма.

Лука завершує свою розповідь поверненням Святої Родини до Назарета. Матей же додатково описує втечу Йосифа, Марії та Ісуса до Єгипту, а також наказ Ірода винищити малих хлопчиків у Вифлеємі. Останнім епізодом розповіді про раннє дитинство Господа в Євангелії від Матея є повернення Святої Родини до Назарета після смерті царя Ірода (пор. Лк. 2,4–40; Мт. 2,1–18).

Обидві розповіді перетинаються лише у двох моментах: на початку — у Вифлеємі, і наприкінці — в Назареті. Чи означає це, що вони суперечать одна одній? Звісно, ні.

Обидва автори просто зосереджуються на різних подіях, які відбувалися в житті Христа між Вифлеємом і Назаретом. Ми, звичайно, не можемо бути цілком упевненими щодо хронологічної послідовності описаних подій. Проте сама розповідь про реакцію Ірода та його злочинний наказ дає підстави припускати, що між окремими подіями минув значний проміжок часу.

Адже Ірод наказав убити дітей, які народилися протягом двох років до відомостей, отриманих від мудреців. Це може свідчити про те, що після народження Ісуса вже минуло чимало часу. Варто також пам’ятати, що немає жодних вагомих підстав вважати, ніби євангелисти описували лише події, які відбувалися одна за одною безпосередньо, адже жоден із них не заявляє про такий намір.

Попри те, що залишається багато невідомого, богослови та дослідники біблійних текстів знаходять обґрунтовані відповіді на цю нібито суперечність.

Джиммі Акін, відомий католицький апологет, спробував узгодити обидві ці розповіді. Він запропонував кілька цікавих варіантів розв’язання цієї проблеми.

На його думку, після народження Ісуса Спасителю поклонилися пастухи, а тим часом мудреці побачили на Сході зорю. Потім Христос був обрізаний, а згодом принесений до Храму. Можливо, після цих подій Свята Родина вирушила до Назарета, але згодом, з нагоди одного з юдейських свят, повернулася до Вифлеєма, щоб провести цей час разом з іншими родичами. Таке пояснення видається логічним, адже Єрусалим, до якого вони регулярно здійснювали паломництва, розташований лише за 9–10 кілометрів від місця народження Божого Сина. Водночас не можна виключати й тривалішого, навіть кількарічного, перебування у Вифлеємі.

Далі, згідно з послідовністю, запропонованою Акіном, мудреці прибули до Єрусалима, а потім поклонилися Дитяткові. Як уже було зазначено, з огляду на наказ жорстокого царя Ірода, це могло статися навіть через рік або два після народження Сина Людського. Після цього мудреці отримали уві сні застереження не повертатися до Ірода, Свята Родина втекла до Єгипту, а Ірод наказав убити дітей у Вифлеємі. Насамкінець Йосиф, керуючись вказівкою ангела, вирішив повернутися до Назарета.

Деякі дослідники висувають заперечення, що розповіді про повернення до Назарета суперечать одна одній. На їхню думку, Лука вказує, що це сталося одразу після виконання обрядових приписів у Єрусалимі, тоді як Матей згадує про повернення лише після перебування в Єгипті.

Існують два можливі пояснення, про які вже частково йшлося. Або повернення до Назарета, описане Лукою, було тимчасовим, після чого Свята Родина знову вирушила до Вифлеєма на свято, де й відбулося поклоніння мудреців, або Лука просто пропускає низку подій, що сталися між принесенням Ісуса до Храму та поверненням з Єгипту. Адже він ніде не стверджує, що Йосиф і його сім’я повернулися до Назарета негайно після виконання вимог юдейського Закону (пор. Jimmy Akin, Does Jesus’ Childhood Make Sense?, https://www.catholic.com/audio/tjap/does-jesus-childhood-make-sense [доступ: 31.07.2026]).

Коли помер Христос?

Чи подають синоптичні Євангелія іншу дату смерті Ісуса, ніж Євангеліє від Івана? Таке запитання ставили собі багато уважних читачів і богословів.

Марко, Матей і Лука одностайно стверджують, що в перший день Опрісноків, коли приносили в жертву пасхальних ягнят, учні запитали Христа, де приготувати Йому Пасху для споживання (пор. Мк. 14,12). Отже, Господь спожив Тайну Вечерю в четвер, коли приносилися пасхальні жертви, а був розіп’ятий у п’ятницю — наступного дня.

На перший погляд, євангелист Іван суперечить цьому. Він пише, що коли Ісуса привели до Пилата, юдеї не захотіли входити до преторію, щоб не осквернитися й мати можливість спожити Пасху (пор. Ів. 18,28). Однак суд уже відбувався в п’ятницю, а не в четвер. Так само Іван зазначає, що Тайна Вечеря відбулася перед Пасхою (пор. Ів. 13,1), а день суду над Спасителем називає днем приготування Пасхи (пор. Ів. 19,14).

На перший погляд, це виглядає як очевидна суперечність. Якщо четвер був днем перед Пасхою, то чому п’ятниця також названа днем приготування? І як пояснити, що саме цього дня юдеї ще збиралися споживати Пасху й уникали ритуальної нечистоти?

Насправді ця невідповідність є лише уявною.

Євангелія одностайно свідчать, що Ісус був страчений у п’ятницю, і в цьому немає жодних розбіжностей. Так само вони не суперечать одне одному щодо Пасхи. Річ у тім, що Іван не завжди використовує слово «Пасха» лише для позначення пасхального ягняти, як це роблять інші євангелисти. Він уживає цей термін у різних значеннях.

Досліджуючи тексти Івана, необхідно також пам’ятати, що в юдейській традиції доба тривала від одного заходу сонця до наступного. Це має вирішальне значення для правильного розуміння описаних подій.

Коли Іван говорить про час перед Пасхою у зв’язку з Тайною Вечерею, він має на увазі трапезу, яка відбувалася після заколення пасхальних ягнят. Саме заколення відбувалося вдень у четвер, 14 нісана (нісан — один із місяців єврейського календаря), а пасхальна вечеря — вже після заходу сонця, тобто на межі 14 і 15 нісана.

Далі, коли Іван згадує Пасху в день суду над Спасителем, він, імовірно, має на увазі інші святкові трапези, що відбувалися в п’ятницю між 15 і 16 нісана (або вдень, або ввечері). Нарешті, згадка про день приготування Пасхи стосується вже ширшого контексту святкового тижня, який тривав від 15 до 21 нісана.

Отже, між євангелистами не існує жодних істотних суперечностей. Навпаки, їхні свідчення взаємно доповнюють одне одного (пор. о. Євгеніуш Домбровський, Nowy Testament na tle epoki, т. 2, Познань, 1958, с. 133; о. Маріуш Росік, Ostatnia Wieczerza – spór o datę, https://nowezycie.archidiecezja.wroc.pl/index.php/2022/11/08/ostatnia-wieczerza-spor-o-date/ [доступ: 31.07.2026]).

Суперечливі свідчення про воскресіння Господа Ісуса?

Досягти повної гармонізації всіх євангельських свідчень і кожної окремої деталі було б надзвичайно складно. Одні євангелисти повідомляють про певні подробиці, тоді як інші згадують зовсім інші. Подібна ситуація спостерігається й у розповідях про воскресіння Господа Ісуса.

Певні труднощі виникають уже при порівнянні описів жінок, які прийшли до гробу Христа. На перший погляд, Євангелія суперечать одне одному: Іван згадує лише Марію Магдалину біля гробу Ісуса (пор. Ів. 20,1), Матей говорить про двох Марій (пор. Мт. 28,1), Марко додає Саломію (пор. Мк. 16,1), а Лука називає Марію Магдалину, Йоанну, Марію та інших жінок (пор. Лк. 24,10).

Може здатися, що тут справді маємо суперечності, однак насправді ці розповіді радше взаємно доповнюють одна одну. Кожен із євангелістів описує події зі своєї перспективи, акцентуючи увагу на досвіді та свідченні конкретних осіб. Жоден із них не стверджує, що біля гробу була лише Марія Магдалина або що порожній гріб побачили тільки дві Марії.

Як зазначає Генк Ганеграаф:

«Чотири розповіді швидше доповнюють одна одну, ніж суперечать. Якби Іван стверджував, що Марія Магдалина була єдиною жінкою, яка знайшла порожній гріб, тоді як інші Євангелія говорять, що жінок було більше, ми справді мали б очевидну суперечність. Натомість взаємодоповнювальні подробиці, наведені авторами чотирьох Євангелій, лише уточнюють загальну картину подій». (Hank Hanegraaff, Do the Gospel Accounts Contradict One Another?, https://www.equip.org/bible_answers/do-the-gospel-accounts-contradict-one-another/ [доступ: 31.07.2026]).

Всупереч думці багатьох представників ліберальної біблійної критики, саме відсутність абсолютної однаковості між розповідями свідчить на користь їхньої історичної достовірності. Як зазначає один із католицьких апологетів:

«Цікаво, що той факт, що ці розповіді не збігаються буквально, насправді підвищує ймовірність їхньої історичності. Кожен із євангелістів, укладаючи своє Євангеліє, користувався різними джерелами та свідченнями очевидців. Вони не просто “скопіювали й вставили” готову пасхальну розповідь до своїх книг». (Cale Clarke, Why Are the Bible’s Easter Accounts Different?, https://www.catholic.com/magazine/online-edition/why-are-the-bibles-easter-accounts-different [доступ: 31.07.2026]).

Водночас основна гармонізація цілком можлива завдяки взаємному доповненню євангельських свідчень.

Так само, як і щодо кількості жінок, труднощі виникають і в питанні кількості ангелів. У Євангеліях від Матея та Марка згадується один ангел, тоді як у Луки та Івана — двоє. Крім того, вони перебувають у різних місцях. Ці та інші особливості можна пояснити за допомогою відповідної схеми гармонізації.

Джордж Елдон Ледд, баптистський богослов і дослідник Нового Завіту, хоча й не був беззастережним прихильником таких реконструкцій, запропонував таку хронологію подій:

Відбувається землетрус, і камінь відвалюється від гробу ще до світанку.
Група з чотирьох жінок рано-вранці приходить до гробу, дорогою розмірковуючи, хто відкотить камінь. Підійшовши, вони із подивом бачать, що камінь уже відвалений.
Марія біжить повідомити Петра та Івана, що тіло Ісуса викрали (Ів. 20,2).
Інші жінки залишаються в саду. Вони входять до гробу й зустрічають там двох ангелів, які доручають їм сповістити учнів про воскресіння.
Жінки залишають сад, сповнені водночас страху й радості, і спочатку нікому не розповідають про своє видіння ангелів біля порожнього гробу (Мк. 16,8).
Пізніше того самого дня Ісус зустрічається з ними. Матей 28,9 не говорить, що ця зустріч відбулася саме в саду. Очевидно, жінки вже покинули гріб. Ісус наказує їм передати звістку учням, після чого вони вирушають шукати апостолів, які на той час перебували не разом, а були розсіяні (пор. Мт. 26,56). (Ralph F. Wilson, Appendix 11. A Possible Harmonization of the Resurrection Accounts, https://www.jesuswalk.com/john/appendix_11.htm [доступ: 31.07.2026]).

Однак ця схема не завершується наведеними пунктами. Вона продовжує аналіз подальших подій і пропонує відповіді також на інші можливі заперечення щодо євангельських текстів.

Підсумок

Представлена гармонізація та аналіз євангельських розповідей свідчать про те, що Святе Письмо не містить справжніх суперечностей, а натомість подає достовірне свідчення одних і тих самих історичних подій. Відмінності в деталях, парадоксальним чином, лише зміцнюють історичну цінність тексту, адже вони виключають можливість змови між авторами та підкреслюють незалежність їхніх свідчень.

Достовірність Біблії ґрунтується не на буквальній однаковості всіх розповідей, а на їхньому спільному й послідовному змістовному ядрі. Гармонізація допомагає нам із довірою приймати все Святе Письмо як гідне довіри Боже Слово.

Автор: Домінік Бартш, pch24.pl