Час милосердя
  • Нед, 19/04/2015 - 18:17

Минулого тижня оприлюднено текст булли «Misericordiae vultus», якою Папа Франциск проголосив Надзвичайний Ювілейний рік. Традиція Ювілею має коріння у книгах Тори, а саме: у книзі Левіт (див Лев. 25,8-22). Ювілей – це рік прощення усяких боргів, рік милості й милосердя. І саме таким проголосив Надзвичайний Ювілей Папа Франциск: «Існують моменти, коли нас сильніше закликають вдивлятися в милосердя, щоб ми самі стали плідним знаком діянь Отця. Саме через це я проголосив Надзвичайний Ювілей Милосердя як сповнений благодаті час для Церкви, аби зробити свідчення вірних ще сильнішим та дієвішим». Потреба зробити свідчення християн у цьому часі сильнішим і дієвішим зараз гостра, як ніколи, – адже теперішній світ глухий і сліпий на милосердя, а навіть коли пробує бути милосердним, то занурюється у толерантність до гріха, плутаючи милосердя з уседозволеністю.

І щоб оправдати цю вседозволеність, світ вигадує різні теорії, байдуже, що ненаукові, байдуже, що оманливі, головне, що були добре розпіареними. Однією з таких теорій, яка, фактично, заперечує Закон Божий, є гендерна теорія.

У середу, 15 квітня цього року, в часі Генеральної аудієнції на площі св. Петра в Римі Святіший Отець Франциск у черговий раз засудив гендерну теорію як помилкову і руйнівну. На сьогоднішній день гендерна теорія чи, радше, гендерна ідеологія є чи не найбільшою небезпекою для суспільств, відкритих на її вплив. Адже вона не тільки оправдовує гомосексуальну поведінку, насправді, через неї можна оправдати будь-яке сексуальне збочення і узаконити його. Накидання цієї ідеології дітям та студентам через освітній процес, запровадження її у державне законодавство руйнує не тільки сім’ю, але й ставить під питання саму людську природу.

Свого часу ще Папа Бенедикт ХVІ звернув увагу Церкви на те, що ми входимо в період боротьби антропологій, боротьби, яка не ставить питання Бога, Церви, сім’ї, а фундаментальним вважає питання людського суспільства та людини: що таке людина? Але не лише ставить це питання, але й дає на нього відповіді, які кардинально розходяться з вірою у творчий Божий задум. І не лише дає відповіді, але й на основі них формує суспільне життя. У новому «відкритому суспільстві» попперіансько-соросівського типу вже нема місця для християнства, але не лише для нього – юдаїзм й іслам також опиняються фактично поза законом.

Цього тижня, 19 квітня, виповнилась 10 річниця з дня обрання кардинала Йозефа Рацінґера єпископом Риму. Йозеф Рацінґер – один з найкращих теологів у історії Вселенської Церкви, чи не перший з усього християнського світу звернув увагу на новітні загрози християнству в нашому часі. Його великий опус охоплює практично усі фундаментальні питання людського та суспільного буття, як рівно ж і життя Церкви. Завдяки особливій прозорливості, кардинал Рацінґер зумів чітко окреслити ті проблеми, які в його час щойно зароджувалися, а з якими ми зараз усе інтенсивніше стикаємося.  На жаль, його теологічна спадщина ще до кінця не усвідомлена й неоцінена нами належним чином. У його творах, написаних навіть кілька десятиліть тому, знаходимо практичні відповіді на злободенні питання, на які сучасність змушує нас відповідати.

Здається, що заміть того, щоб вигадувати нові шляхи подолання кризи християнства, щоб плисти у фарватері цього світу, згоджуючись з його толерантністю до гріха, варто все ж таки шукати відповіді на питання, які світ ставить перед нас, у текстах, тих, хто уже дав потрібні відповіді, а особливо у текстах ортодоксних теологів нашого часу і, зокрема, у текстах Йозефа Рацінґера. Бо найбільшим християнським милосердям є не толерувати гріх, а докладати усіх зусиль, щоб допомогти людям осягнути спасіння.

о.Орест-Дмитро Вільчинський