Господь слухає нас набагато уважніше, ніж ми думаємо. Треба уважніше слухати Його. Люди часто скаржаться, що Бог не чує їхніх молитов, а вони, ймовірно, не дочекалися Його відповіді, вважає Архиєпископ Фултон Шін.

Вам здається, що Бог не чує ваших молитов? А, можливо, ми молимося не так, як треба? Дізнайтеся 5 порад для ефективної молитви від Архиєпископа Фултона Шіна.

1. Прислухайся до прагнення Бога

По-перше, ми повинні пам’ятати, що сенс молитви полягає не в спробі змусити Бога дати нам щось, так само як це не є основою чесної людської дружби. Суть молитви – щире прохання. Існує два види Божих дарів: по-перше, ті, які Бог посилає нам незалежно від того, чи ми їх просили; по-друге, дається за умови, що ми молимося.

Перший тип дарів дуже схожий на блага, які діти отримують у родині – їжа, одяг, житло, турбота та увага. Кожна дитина отримує ці дари, просить вона їх чи ні. Є й інші дари, отримання яких залежить від бажання дитини.

Батько може хотіти, щоб його син пішов до коледжу, але якщо син відмовиться вчитися або стане злочинцем, подарунок, запланований батьком, ніколи не буде зроблений. Не тому, що батько забрав подарунок, а радше тому, що син завадив йому його подарувати.

Тому молитва – це не інформування Бога про наші потреби – бо Він їх уже знає. «Отець ваш Небесний знає, що ви потребуєте всього цього» (Мт. 6, 32). Натомість мета молитви полягає в тому, щоб дати Богові можливість дати нам дари, коли ми будемо готові їх прийняти.

Не око створює сонячне світло, яке освітлює нас; не легені створюють повітря, що нас оточує. Сонце і далі світить для нас, якщо ми не закриємо очі на його світло, і повітря наповнить наші легені, якщо ми не затримаємо подих. Ми будемо отримувати Божі благословення до тих пір, поки не будемо повставати проти Божої волі дати їх нам.

2. Підкорись Його волі

Людина, яка думає лише про себе, молиться лише молитвами прохання; людина, яка думає про своїх ближніх, промовляє заступницьку молитву; думаючи тільки про любов до Бога і служіння Йому, вона молиться молитви підкорення волі Божій – так моляться святі. Для більшості людей ціна такої молитви є занадто високою, тому що вона вимагає відкинути своє его.

Багато душ хочуть, щоб Бог виконав їхню волю; вони представляють Йому конкретні плани і просять Його затвердити їх негайно і без жодних змін. Вони змінюють прохання з Отче наш на «Нехай буде воля моя на землі». Віковічному дуже важко жертвувати себе тим, кого цікавить тільки тимчасове.

Душа, яка живе на рівні его, тобто на рівні «я», і відмовляється піднятися на Божественний рівень, подібна до яйця, яке постійно зберігається в місці, занадто холодному, щоб вилупитися, так що воно ніколи не буде покликане до життя поза межами оболонки, перетнути стадію свого незавершеного розвитку.

Кожне «я» — лише зерно того, ким людина має стати. Господь слухає нас набагато уважніше, ніж ми думаємо. Ми повинні уважніше слухати Його. Люди часто скаржаться, що Бог не чує їхніх молитов, а вони, ймовірно, не дочекалися Його відповіді.

3. Спробуй роздумування (медитація, розважання)

Вищою формою молитви, ніж прохання, і водночас потужним засобом у боротьбі з надмірною світськістю життям є роздумування. Роздумування трохи схоже на сон на яву чи мрію, але з двома суттєвими відмінностями: під час роздумування ми думаємо не про світ чи себе, а про Бога, і замість того, щоб використовувати свою уяву для бездумного будівництва крижаних замків, ми використовуємо її, щоб приймати рішення, які наблизить нас до одного з помешкань в домі Отця.

Роздумування є більш просунутим духовним актом, аніж перебирання зерняток на вервиці. Його можна порівняти з поведінкою дитини, яка стоїть перед мамою з обіцянкою: «Я не скажу ні слова, дозволь мені залишитися і дивитися на тебе». Або до слів одного солдата, який якось сказав парохові з Арса: «Я просто стою тут, перед табернакулюм; Він дивиться на мене, а я дивлюся на Нього».

Роздумування дає можливість людині припинити свідому боротьбу із зовнішніми відволіканнями через внутрішню інтуїцію присутності Бога. Воно закриває світ, щоб впустити Духа. Воно підпорядковує людську волю дії Божої волі. Воно спрямовує прожектор Божої правди на людські думки, вчинки та слова та заглядає під товсті шари самообману та егоїзму. Воно заглушає крикливі вимоги его, щоб воно могло почути бажання Божого серця.

Роздумування усуває з нашого життя те, що заважає єдності з Богом, і зміцнює бажання здійснювати всі добрі справи лише на Його честь і славу. Воно нагадує нам про нашу сутність, про те, що ми є створіннями, про залежність усього від творчого акту Бога, про миттєве існування та спасіння. Роздумування — це не петиція, спосіб використання Бога чи прохання отримати щось конкретне від Нього, а радше підкорення, благання до Нього використати нас у Його власний спосіб.

4. Знайди час

Там, де є любов, там є і думка про того, кого любимо – «Де скарб твій, там буде й серце твоє» (Мт. 6, 21). Від того, яку цінність ми надаємо тій чи іншій речі, залежить рівень нашої відданості та любові. Все має свій сенс і мету. Студент має проблеми з наукою, оскільки йому бракує такого знання, як він має про спорт. Підприємцю важко думати про райські насолоди, бо він присвятив себе наповненню земної «житниці». Тим, хто зосереджений на фізичній любові, важко любити дух, тому що їхні скарби приховані в тілі.

Кожен стає тим, що любить: якщо він любить матеріальний світ, він уподібнюється до матерії; якщо він любить духовне, він уподібнюється до цього у своїх поглядах, ідеалах і прагненнях.

Між любов’ю і молитвою існує тісний зв’язок. Так легше зрозуміти, чому деякі душі кажуть: «У мене немає часу молитися». А вони справді його не мають, тому що для них інші обов’язки важливіші, інші скарби цінніші, інші інтереси більш хвилюючі.

Чим рідше людина думає про Бога, тим менше вона має для Нього часу. Час, який людина витрачає на щось, залежить від важливості, яку вона надає цій справі. Це мислення визначає використання часу; час не керує мисленням. Духовність – це не питання часу, а мислення. Святість вимагає не багато часу, а великої любові.

5. Зосередься на сьогоденні

Ліками від болю від постійних думок про брак часу може бути освячення моменту, тобто «зараз». Наш Господь дав нам спосіб зробити це, коли Він сказав: «Не журіться, отже, завтрішнім днем; завтрішній день турбуватиметься сам про себе». (Мт 6,34). У нас багато турбот, тож не позичаймо проблеми у завтрашнього дня, бо й сьогоднішній день несе свій хрест.

Теперішній момент включає речі, які ми можемо контролювати, але він також несе з собою труднощі, яких неможливо уникнути, наприклад, банкрутство компанії, напад важкого грипу, дощ у день подорожі, підтікання дріжджового тіста, прищ на носі ввечері на випускний, будильник, який не задзвонив, або муха, яка впала в молоко. Ми не завжди знаємо, чому з нами трапляються хвороби та невдачі, тому що наш розум надто тупий, щоб зрозуміти Божий план. Божі шляхи – це не наші шляхи.

Події в нашому житті не завжди можна зрозуміти чи проаналізувати розумом чи волею, але вони завжди в межах досяжності нашої віри, яка допоможе нам прийняти їх і підкоритися волі Божій. Щомиті ми отримуємо більше скарбів, ніж можемо накопичити.

Велика цінність сьогодення, яке розглядається через призму духу, полягає в тому, що воно містить послання, яке Бог особисто звернув до нас. Ніхто інший не перебуває в точно таких же обставинах; ніхто інший не несе такого тягаря, як я: хвороба, смерть близької людини чи якась інша біда.

Ніщо так не відповідає нашим духовним потребам, як такі теперішні моменти; отже, вони дають чудову можливість отримати знання, які ніхто інший не має шансу отримати. Цей конкретний момент – моя школа, мій підручник, мій урок. Навіть наш Господь не погордував можливістю навчитися чогось із Його конкретного «тепер».

Будучи Богом, Він знав усе; однак існував певний тип знань, які він міг відчути лише як людина. Ось як це описав святий Павло: «Хоч і був Сином, але через страждання навчився послуху» (Євр. 5,8).

*Уривок із книги Архиєпископа Фултона Дж. Шіна «Йди до неба! Духовна карта у вічність», Видавництво «Еспріт», 2020