Дві парадигми віри
  • Суб, 03/08/2013 - 00:52

Минулих вихідних у християнському світі відбулися дві події, які змусили світову громадськість сконцентрувати свою увагу: перша — приїзд Патріарха Кирила в Україну і святкування Хрещення Русі; друга — відзначення всесвітнього Дня молоді в Ріо-де-Жанейро. Варто зазначити, що і на сторінках газети, і в Літній школі ми чимало дискутували з цього питання й ставили запитання нашим «лекторам» про важливість приїзду глави РПЦ у супроводі російської політичної верхівки, розглядаючи цю подію в різних діапазонах: політичному, культурному і нарешті — християнському. На жаль, саме християнський контекст, з якого слід було б починати розмову, залишився наприкінці інших смислів. Друга подія — візит Папи Франциска до Ріо — в українському медіа-просторі залишилася фактично без уваги, а мала б, адже на основі постави і вчинків глав Церков під час цих візитів можемо проаналізувати виклики, які сьогодні постають перед нами.

«ЦЕРКВА ІЗ «ВХОДОМ ЗА ПЕРЕПУСТКАМИ»?

Минулого року, коли патріарх Кирил приїхав в Україну, медіа-світ пам’ятає скандально відомий конфуз із однією з учасниць FEMEN, яка за стандартною схемою «привіталася» з главою РПЦ. Ми пам’ятаємо акцію «kill Kiril». Тоді ж чимало українських найбільш читабельних сайтів розтиражували скандальні фото, підвищивши таким чином і рейтинг, і відповідно прибутки. Аналізуючи цей випадок, в одному з текстів тез для конференції я написала, що не виправдовую такого вчинку українських медіа, адже це, по-перше, неетично, а по-друге — по-дитячому безглуздо потрапляти в наперед розставлені пастки. Проте подію, яка відбулася нещодавно, а саме — 1025-ту річницю Хрещення Русі, журналістам, на мою думку, потрібно аналізувати критично, і не лише в одному контексті.

Розглядаючи українсько-російські відносини впродовж певних історичних епох, можемо зазначити, що Церква була супутником, а почасти — ініціатором певних політичних процесів, скажімо, подій доби запорізького козацтва, зокрема Хмельниччини; пізніше, вже у ХVI столітті, в полеміці щодо укладення Берестейської унії... Коли говорити про нещодавні часи — одіозного святкування 1000-річчя Хрещення Русі саме в Москві, коли один з українських істориків сказав: «Святкування цієї події — безглузде, адже, коли Володимир Великий хрестив Русь, то на території Московії бігали ведмеді...» Розглядаючи в цій часовій тяглості зазначені вище події, для нас не є дивним, що акцент на сьогоднішньому відзначенні ювілею Хрещення Русі зміщено з релігійного на політичний. У контексті цих міркувань найболючішим для мене залишається те, що ситуація повторюється: двадцять п’ять років тому Москва була центром урочистого відзначення цієї духовно-історичної події, — сьогодні ж, за умов української незалежності (!), сценарій повторюється лише зі зміною координат: Москва в Києві.

Утім, я вважаю, найважливіший акцент цієї події варто поставити на діалозі між Церквою та її паствою. По-перше, журналісти, висвітлюючи ці події, наголосили на пишноті прибуття патріарха Кирила: на сторінках соціальних мереж та інформаційних агентств поширювали фото скандально відомого «бронепоїзда» (хоч це всіляко спростовують люди Кирила), численної охорони і навіть непристойно дорогих марок айпадів православного духовенства. І якось мало хто побачив за межами урочистостей звичайних побожних жінок, які хотіли взяти участь у дійстві, проте залишилися «поза межами», адже вони не мали при собі запрошень. Чому так сталося? І до кого зрештою приїжджав Патріарх, якщо більша частина вірян не потрапила на надто закриті урочистості? Ми вже не говоримо про представників інших гілок православної церкви, які теж походять із купелі Володимирового хрещення, бо це потребувало окремої дискусії. Справжнє внутрішнє життя Церкви є тоді, коли є контакт із кожним вірянином; коли немає обраних, а всі рівні. За умов нівелювання цих принципів відбувається підміна самих понять і, на жаль, Церква втрачає свій глибинний духовний зміст.

«ЦЕРКВА ДЛЯ БІДНИХ»?

З інтервалом у три роки католицька церква святкує Всесвітній день молоді. Варто зазначити те, що локація проведення заходу — різна, тобто щоразу обирають інше місто, куди з’їжджатиметься молодь із усього світу. Цьогоріч молодих паломників приймали в Ріо. Приблизна кількість учасників, які прибули до найпопулярнішого міста Бразилії, склала півтора мільйона. Для Папи Франциска — це один із перших його закордонних візитів до своєї пастви. Після офіційної інтронізації, та й зрештою до неї, Папа став улюбленцем журналістського середовища. На сторінках міжнародних та українських сайтів можна було побачити фото, де Папа без охорони прогулюється Римом, благословляє дітей, омиває ноги в’язням, їздить у метро і навіть відмовляється носити нові спеціально пошиті черевики. В одному з перших месиджів до християнського світу Папа наголосив, що недаремно обрав ім’я святого Франциска, адже Церква має бути спільнотою для бідних. Отож проаналізуймо основні штрихи візиту понтифіка до Ріо. Папа подорожує звичайним рейсовим літаком. В аеропорту його зустріла Президент Бразилії — Ділма Русефф. У своєму коментарі для журналістів мер Ріо-де-Женейро, Едуардо Паес, зазначив, що Папа може робити все, що вважатиме за потрібне. «Ми нічого не будемо йому забороняти. Він може навіть їздити велосипедом, прогулюватися чи сісти у відкритий автомобіль», — наголосив пан Паес.

У перебігу Всесвітнього дня молоді видавалося, що Папа намагався нікого не забути. В його розпорядку — не лише розмова з основними «винуватцями» зустрічі, а й в’язнями, жителями кварталів для зубожілих верств населення, нарко- й алкозалежними особами, політиками і спортсменами. Проте, як на мене, найбільш промовистим фактом зустрічі виявилось фото, коли маленький хлопчик підбіг до Папи й зі сльозами на очах сказав, що мріє стати священиком. Тоді Папа обійняв дитину і запевнив, що молитиметься за нього.

Нікого не підносячи і не критикуючи, пропонуємо читачам самим зробити висновок. Безумовно, не варто сприймати ці роздуми як камінь у город одних чи панегірики іншим... Ні. Як з одного, так і з другого боку є різні випадки. Суть не в цьому, а в тому, що дії таких знакових ієрархів можуть мати як мотивуючий, так і демотивуючий характер. Тому залишається тільки побажати їм і нам зробити правильний вибір.

Юліана ЛАВРИШ
Джерело: www.day.kiev.ua


Паломництво Святими місцями

Добровільний внесок
вкажіть суму пожертви

  грн/місяць