- Втр, 29/10/2013 - 09:54
Втілена віра у зв'язку із братерством у світовій сім'ї.
1. Герменевтика культурна та богословська.
а) З соціально-культурної точки зору, глобалізація є своєрідним простором мислення і символом антропологічної різноманітності, що заторкує також і етичні проблеми.
Глобалізація постає як образ світу, і ставить акцент на «інакшість» та різного роду відмінності, тим самим, підриваючи впевненість щодо традиційного способу розуміння світу. З цього випливає культурний релятивізм в сенсі підміни цінностей та головних принципів, типових для певної культури.
Процес глобалізації є викликом з тієї причини, що штовхає людину у вирій змін, до яких часто людина немаючи «подальшого сценарію», в силу обставин, змушена адаптовуватись. Такі зміни світу часто характеризуються певною протилежністю ефектів, зокрема:
1). Універсалізація/конкретизація. Якщо, з одного боку, глобалізація працює над динамічною універсалізацією культурних аспектів сучасного життя і установ, то з іншого боку, вона знищує партикуляристські відмінності та точки зору певних етнокультурних середовищ, та не дозволяє розвиватись місцевій самобутності;
2). Централізація/децентралізація. Це своєрідний процес дисбалансу, викликаний глобалізацією і полягає він у тому, що якщо одна зі сторін має тенденцію концентруватися, тобто накопичуватися, як наприклад: влада, багатство, знання, то інша, в свою чергу, на противагу першій – пропонує децентралізацію, зокрема того, що належить як до ресурсів, так і до економічних і культурних благ.
3) Нашарування/синкретизм. Така характеристика глобалізації є однією із найбільш важливих і, в прямому розумінні, має руйнівний характер, оскільки намагається злити воєдино важкий баланс, що існує між різними культурами та соціальними практиками, в якому всі можливості мультикультурної реальності часто замінюються формою синкретизму, що означає поєднання або злиття несумісних і непорівнюваних образів мислення та поглядів. Такий процес ще більше зміцнює кордони і культурні забобони між групами.
б) З богословської точки зору, ми можемо проаналізувати це таким чином.
1) По-перше, посилаючись на запропонований II Ватиканським Собором документ (пор. Gaudium et Spes, п. 22), завжди говорячи про зміни в історії людства та намагаючись дати їм адекватну оцінку – мусимо відштовхуватись від центральної ролі Ісуса Христа, котрий прийшов у цей світ із метою зцілення людства та вираження Бога-Любові. Так ми можемо краще зрозуміти сенс та істину Христології у наш час та в нашому світі. Далі ми повинні, зваживши всі чинники змін у суспільстві – тверезо оцінити популярний у наш час релятивістський погляд, що пропонує себе в якості незамінного методологічного підходу до культури і її тлумачення. Християнин має бути чутливим до заклику постанов та методів запропонованих II Ватиканським Собором, де понад усе цінується життя спільноти віри, котре повинно крокувати дорогою історії спасіння.
2) У результаті антропологічних питань, то тут на перше місце пропонується гідність людини.
- Гідність – це, насамперед, безумовна цінність і основна складова кожної окремої людини. Це значення має бути пошановано на найвищому рівні, і відповідне непошанування гідності людської особи повинно апелювати до категорії відповідальності кожного, хто зазіхає на цю цінність. Це означає, що гідність – це вартість, яка належить всьому людству і є прерогативою універсального співтовариства, та слугує своєрідним зв’язком між різними етнічними культурами.
- Гідність є тісно пов’язаною із відповідальністю, і в жодному випадку не припускає насильницьке здійснення влади. Причина цього полягає в тому, що людина отримала своє життя як дар від Бога і жоден з людей не може сказати що він «створився». З цієї причини, ми покликані до творчого існування, яке бере участь у житті багатьох поколінь і має за пряме завдання піклуватись та зцілювати різні форми життя на землі.
- І нарешті, динаміка гідності полягає в процесі перетворення і навчання, який веде до мети: щастя і самореалізації. Гідність ніколи не виключає інших незалежно від їхньої релігійної чи конфесійної приналежності. Поняття людської гідності потерпає особливо там, де існують різні форми несправедливого привласнення та деформацій політичних і релігійних ідеологій, адже «гідність» завжди стремить до загального блага.
Якщо глобалізація, як процес здійснюється у напрямку, де його фундаментальним етичним критерієм є єдність людської сім'ї та її розвиток то – це добре. Але тут необхідно активно долучатися до розвитку своєї особистої та громадської культури, водночас, будучи відкритим до трансцендентності, тоді цей процес набуватиме глобальної інтеграції. (пор. Венедикт XVI, Caritas inVeritate, п. 41).
2. Пропозиція для застосування віри у щоденному житті.
а) «Інший» та «іншість». У цьому випадку важливим є принцип співіснування. Християнство ставить акцент на повазі до іншого, шукає з ним діалогу, співпраці, при цьому відкидаючи будь-які порушення і щодо потреб інших. Християнство вирішує завдання формування культури, розглядаючи «іншого», насамперед, в якості партнера, розуміючи та інтерпретуючи його як дар, як Боже творіння. Християнство підкреслює необхідність культурної автентичності і пропонує звернутись і до інших культур в якості місця та можливостей для навчання і дружніх переговорів. Що ж це таке міжкультурні відносини?
Культурне розмаїття ставить нас перед усвідомленням нашої кінцевої мети та прийняттям її як реальності. Зустрічі з іншими людьми, водночас, змушують нас до відкриття безлічі світів і бачень життя, які порушують нашу «всемогутність». Це надзвичайне явище, в якому інакшість іншого робить нас готовими також і до зустрічі з нашою власною ідентичністю, де ми вже розуміємо, «що без іншого, я просто не міг би існувати». Присутність іншого, чи нові обставини життя, середовище, частіше за все не сприймається нами як незручний, спосіб співіснування. Така думка часто побутує у сучасному світі, проте, для християнина існування іншого має бути можливістю наблизитися до більш високих людських рис, таких як: відкритість і слухання, увага, солідарність, повага, турбота та вміння зрозуміти іншого.
б) Відповідальний вибір і розуміння дару. Цілком зрозуміло, що відповідальність є однією із умов існування і вибору життя у середовищі множинності культур. Вже з появою «іншого» ставиться акцент на тому, що однієї солідарності чи волонтаріату є замало, тут необхідною є категорія моральної відповідальності, особливо коли йде мова про вирішення соціальних, політичних чи економічних питань, які мають відповідати всім етичним критеріям та своєю метою прагнути до гідного життя для всіх. Це також і означає прагнути до культури інтересів інших та спільного блага, а це є своєрідна революція у способі життя, бо показує як нам приймати і жити з іншими культурами і, в той же час, щоб уникнути будь-яких спроб асиміляції.
Саме в цьому напрямку, в якому рухається етика міжкультурних відносин, потрібно застосовувати логіку дару, який дає доступ до загальної людяності. Напевно, будучи відкритими для відповідальності, означає переходити від пасивного стану до рішення, що ставить мене у активну фазу відносин з іншими. Мабуть, неодноразово до нашої відповідальності звертались чужоземці, вимагаючи від нас дотримання права на справедливе суспільство, суспільство солідарності? Вони нагадують нам, що найважливішим є увага на людину, особливо на тих, хто був позбавлений турботи. Отож, без «іншого» неможливо зрозуміти нам також і наших особистостих ресурсів, особливо тоді, коли ми хочемо спричинитись до культурного будівництва. На цьому вимірі, нас головно характеризує і формує етика, як світська, так і релігійна, знаходячи в цьому своє первісне покликання.
в) Парадигма самарянина як педагогічний план. Можна створити братерські відносини, якщо є здатність запропонувати «іншому» привітний прийом, який буде жестом, що непорушуватиме людської свободи та сприятиме встановленню справедливості. Примат відповідальності полягає в тому що передбачає гостинність не як обовʼязок, а як дар любові. Свідченням такого стилю є Ісус Христос, наміри якого були спрямовані на знаходження підстав для зміни старого способу думання і поведінки на спосіб життя нової людини, людини, котра житиме у соціальній реальності, будуючи органічний взаємозв'язок із іншими людьми, культурами тощо. Саме за аналогією жесту любові, який Бог показав нам, ми маємо втілювати осовні закони існування та взаємостосунків між людьми, традиціями та культурами.
Швидше за все, велику роль може зіграти християнство у формуванні міжкультурних відносин, ставлячи акцент на розумінні інших культур як неоціненного дару, який здатен відновити «кисень», який останніми часами є необхідним не лише для нормального способу життя, але і в ситуаціях, де переважають співіснування відмінностей. Євангеліє, у цьому часто складному міжкультурному діалозі пропонується в якості третього, оскільки, саме Христове Євангеліє може допомогти людям і культурам, щоб зустрітися і знайти розв᾽язок поза їхніми власними межами. Таке звернення до Євангелії може призвести не лише до відкритості, але і до певної трансформації головних героїв. Це відкриває можливості наблизитись один до одного саме у тих областях, де раніше панував страх один перед одним, та дозволить вести більш гуманніший спосіб життя, відзначений розквітом добра, братерства і свободи. У цьому сенсі Євангеліє стає своєрідним педагогічним планом проводу культур, розрізнення їх намірів і домагань, від вибору яких може залежати або зіткнення цивілізацій, або взаємне пошанування гідності «іншого», «іншості».
Джерело: www.carmelodotolo.eu
