Хоча медична допомога при вмиранні легалізована в Квебеку вже майже рік, а в Канаді вже кілька місяців, єпископ Ноел Сімард з Веллейфілд не може змиритись з цією реалією. Для нього ця смерть з допомогою медичного працівника є просто евтаназією.

Єпископ Сімард був речником від єпископів Квебеку і Канади у справах, пов’язаних з захистом життя. Йому не вдалося переконати законодавців не легалізовувати евтаназію та вбивство з допомогою медпрацівника. Зараз єпископ спостерігає як ця нова парадигма перемінює медичний світ Канади, повідомляє Catholic Herald.

«Ця «медична допомога при вмиранні» є загрозою для основ нашого суспільства», – вважає він, наголошуючи, що вона ставить виклик основним цінностям: як закон використовується для заборони вбивства і як медичні працівники повинні ставитись до своїх пацієнтів.

Впродовж останніх років голос єпископа Сімарда був одним із найгучніших серед канадських єпископів у цій справі. Ще на початку свого священства він супроводжував смертельно хворих пацієнтів на СНІД. «Я бачив як люди вмирають, багато людей. Ми усі вважаємо, що смертельно хворі відчайдушно прагнуть померти. Але це не так: перш за все, вони потребують, щоб хтось був поруч і тримав їх за руку», – розповідає єпископ. Увесь цей процес допомагає їм надати значення своєму терпінню і повернути собі гідність.

Єпископ також додав, що був стурбований, коли нещодавно ознайомився з дослідженням Канадської медичної асоціації, яке припускає, що медична допомога при вмиранні  може допомогти системі охорони здоров’я країни зекономити $139 мільйонів щороку. І така перспектива, на думку владики, – найстрашніша.

«Найбільше я боюсь, що евтаназія – яка зараз вважається правом – стане моральним обов’язком. Я боюсь, що на людей будуть чинити тиск, щоб вони попросили про евтаназію, оскільки в протилежному випадку вони стануть тягарем, причиною великих витрат», – зазначає єпископ. «Окрім медичної евтаназії, необхідно бути уважними до «соціальної евтаназії», яка відкидає людей, замість того, щоб допомогти їм і супроводжувати найбільш вразливих членів нашого суспільства».