Один з найближчих співробітників Папи-емерита, Державний Секретар часів його понтифікату, поділився на сторінках часопису “L’Osservatore Romano” спогадами про співпрацю та дружбу з Йозефом Ратцінґером.

«Моє знайомство з Йозефом Ратцінґером сягає часів Другого Ватиканського Собору, коли його, молодого німецького богослова, називали одним з найгостріших умів серед передсоборової богословської панорами», – цим ствердженням кардинал Тарчізіо Бертоне, вислужений Державний Секретар Святого Престолу, розпочинає свої спогади про Папу Бенедикта XVI, які побачили світ на сторінках ватиканського часопису «L’Osservatore Romano».

Один з найближчих співробітників попереднього Папи зазначає, що ближче спілкування між ними почалося після того, як Бертоне був призначений радником Конгрегації Віровчення, коли її очолював кардинал Ратцінґер, а поглибилося, коли він 1995 року став Секретарем Конгрегації, адже квартира секретаря була в тому самому будинку, що й префекта. «Простота та близькість, які постали між нами, вилилися в справжню дружбу, що тривала і залишалася вірною, особливо під час важких періодів, які чергувалися», – зазначає вислужений Державний Секретар, називаючи тактовну дружбу однією з характерних рис Йозефа Ратцінґера. За його словами, ті, хто судив про нього у стереотипний спосіб, як про сувору людину, називаючи «бронекардиналом», не знали про його лагідність в розумінні інших, у вислуховуванні їхніх аргументів.

«Іноді, перечитуючи протоколи кореспонденції між Конгрегацією віровчення та єпископами і богословами, якщо знаходив різкі висловлювання, то виправляв і рекомендував “злагіднити” їх, щоби не образити співрозмовників, вшанувати їхнє служіння, залишаючись водночас в усій чесності вірним особливому служінню передавання скарбу віри», – згадує кардинал Тарчізіо Бертоне, додаючи, що ціною цієї вірності були критика та образи.

Згадуючи про свої робочі зустрічі з Папою Бенедиктом вже на посаді Державного Секретаря, які зазвичай відбувалися по понеділках, кардинал Бертоне зазначає, що перед тим, як почати розгляд питань порядку денного, вони обмінювалися особистими новинами. Але коли справа доходила до розгляду церковних проблем, між якими були і дуже обтяжливі випадки, «то моя увага була абсолютною, – підкреслює він, – щоби чітко вловити його думку та його директиви, які я повинен був з абсолютною вірністю переказати, кому це належало та подбати про виконання».

«Лише одного разу я відчув біль і незгоду, коли він навесні 2012 року звірився про своє рішення, що довго визрівало на молитві, зректися понтифікату. Я даремно старався відмовити його від цього та пояснювати приголомшення, яким це буде для всієї церковної спільноти, і не тільки для неї. Наступний період був для мене сповнений стурбованістю та тривогою (я намагався спонукати його якнайдовше відкладати оголошення), але водночас спокій, з яким Папа і далі управляв Церквою, його внутрішня переконаність у тому, що він сповняє Божу волю, допомагали мені з довір’ям чекати на виконання обов’язків, які мене чекали», – пише колишній Державний Секретар, зазначаючи, що саме під час зречення Папа як ніколи проявив себе як Божий муж.

Протягом подальшого свого життя Бенедикт XVI тісно поєднався зі своїм наступником Папою Франциском через служіння та узи молитви. «Я мав привілей зблизька бачити цю рису його душі, періодично відвідуючи його в його резиденції в монастирі Mater Ecclesiae. Це завжди були насичені моменти, під час яких, доки він був при силах, не бракувало обміну інформацією та роздумами, що постійно вказували на його широке бачення Церкви, паломництво якої він з любов’ю супроводжував», – підсумовує кардинал Бертоне.