“Veritatis Splendor св. Івана Павла ІІ вимагає зміни – потрібен новий документ, який “відкриє” католицьку теологію”. Кардинал- номінант Віктор Фернандес оголошує про те, що “розбиратимуться” з одним із найважливіших елементів вчення Папи-поляка.

Майбутній префект Дикастерії Доктрини Віри дав інтерв’ю американському порталу “The Pillar”. Журналісти запитали його, зокрема, про його ставлення до енцикліки св. Івана Павла ІІ Veritatis splendor від 1993 року. Про це пише pch24.pl.

Veritatis Splendor було виданням, створеним для захисту католицької істини від єресей, коріння який є в модернізмі дев’ятнадцятого століття. Як писав кардинал Йозеф Ратцінґер у 2003 році йшлося про антиметафізичну помилку, яка не визнає існування добра як такого. Це було пов'язане з казуїстикою, згідно з якою добром було лише “щось краще, ніж ...”. Іншими словами, писав Ратцінґер, єдиним моральним критерієм був розрахунок наслідків. Іван Павло ІІ виступав проти метафізичного мислення цієї Церкви, вказуючи, що добро і зло є самі по собі, а отже – є вчинки добрі, як є вчинки злі, незалежно від обставин. Найпростішим прикладом може бути вбивство ненародженої дитини: незалежно від обставин, це завжди неправильно. Істина, викладена в Veritatis Splendor, очевидно, має набагато ширше застосування, впливаючи на все моральне життя.

У 1990-х роках проти цього навчання виступала особливо німецькомовна теологія, яка виходить з ідеалістичної філософії XIX століття, що будується на моральній автономії. Відповідно до цього підходу, людина сама оцінює наслідки того чи іншого вчинку і надає йому остаточної цінності. У певних контекстах той самий вчинок може бути добрим, в інших — поганим.

Спосіб думання, з яким боровся св. Іван Павло ІІ, з’явився в апостольському повчанні Amoris laetitia Папи Франциска від 2016 року. Автор писав там про нову роль людського сумління, яке дивиться на норму Божого Закону, а потім вирішує, чи зможе її виконати в даних обставинах. Якщо приходить до висновку, що не може – то ніщо не заважає індивіду діяти всупереч цій нормі, нібито без гріха.

На практиці це швидко почали застосовувати до розлучених, які перебувають у нових зв’язках; незабаром така ж казуїстика почала застосовуватися до інших моральних проблем, таких як гомосексуальний секс і контрацепція.

Ще у 2016 році четверо кардиналів – Вальтер Брандмюллер, Раймонд Берк, Карло Каффарра, Йоахім Майснер – надіслали папі Франциску знамениту “дубію”. Їх головне питання полягало в тому, чи, згідно з Франциском, як він висловився в Amoris laetitia, взагалі існують внутрішньо злі вчинки. Кардинали розпізнали, що виглядає на те, що папська адгортація прямо суперечить істині, проголошеній св. Іваном Павлом ІІ у Veritatis Splendor.

Зараз енцикліка Папи-поляка від 1993 року перебуває під прицілом нового префекта Дикастерії Доктрини Віри архиєпископа Віктора Мануеля Фернандеса. Кардинал-номінант у згаданому інтерв’ю для “The Pillar” прямо сказав, що навіть якщо Veritatis Splendor має свою цінність, то ця енцикліка виявилася документом... шкідливим для розвитку католицької теології та вимагає перегляду. Фернандес дослівно сказав:

“Veritatis Splendor – це великий документ, надзвичайно солідний. Очевидно, що він займається особливим питанням – встановленням певних кордонів. З цієї причини це не найкращий текст для заохочення розвитку теології. Справді, скількох видатних теологів, таких як Ранер, Ратцінґер, Конгар і фон Бальтазар, ми можемо назвати за останні десятиліття? Навіть те, що називають “теологією визволення”, не має теологів рівня Густаво Гутьєрреса. Щось пішло не так. Були перевірки, але розвитку було небагато. Сьогодні, можливо, був би потрібен текст, який, вибираючи все цінне з Veritatis Splendor, мав би інший стиль, інший тон, водночас дозволяючи розвиток католицької теології, про що мене просить Папа Франциск”.

У заяві архиєпископа Фернандеса відразу відзначаємо глибоку маніпуляцію. Кардинал-номінант припустив, що саме через Veritatis Splendor, або ширше, через те, як діяли св. Іван Павло ІІ та кард. Йозеф Ратцінґер/Бенедикт XVI, католицька теологія перестала розвиватися, нібито через “кордони” або й взагалі “репресії”. Та проте всі  перелічені Фернандесом теологи діяли у період, коли ... відомства Римської Курії були безумовно більше налаштовані на засудження помилок, ніж у період понтифікатів обох згаданих пап. Звідси ясно, що криза католицької теології – що не викликає сумніву –  є результатом не якихось “репресій”, а радше інших причин. Однак Фернандес робить спрощення, яке далі дозволяє йому завдати смертельного удару по документу Церкви, який є найбільшою перешкодою для перемоги революційного руху в цілому – Veritatis Splendor.

Як на практиці може виглядати “новий документ”, який “витягне” з енцикліки св. Івана Павла ІІ “те, що є справді цінне”, але водночас якимось чином “здолає” блокаду, яку нібито наклала енцикліка? Не йдеться про розвиток – найвірогідніше мова йде про заплановану цензуру, усунення з Veritatis Splendor того, що “заважає” прогресистам.

Революція, розпочата Папою Франциском у 2013 році, сьогодні набирає обертів. Однією з головних жертв цієї революції в результаті має бути саме вчення св. Івана Павла ІІ та Бенедикта XVI.